Довгоочікуване продовження…

Кілька хвилин відпочинку, стежку знайдено й підйом на гору для вашого автора продовжився.

З кожним кроком втома все більше почала даватися взнаки.

Приятель Володя та наш новий знайомий солідно відірвалися й лише зрідка мене гукали.

Що цікаво, снігу під ногами ставало все більше та більше. В деяких моментах я навіть почав провалюватися.

Коли ж це все завершиться?

Таким собі порятунком для вашого автора стала колиба на яку наша компанія натрапила випадково. Навіть не знав, що під вершиною гори Пікуй є щось подібне. Виявляється хатинку лише почали будувати.

Та, про неї якось згодом.

Біля колиби сіли відпочити, попили води й ваш автор ще більше задумався над тим, а чи вартує мені йти далі. На Пікую вже колись бував (восени 2013 року), снігу в кросівки налізло добряче…. Все було мокрим.

Але, Володя був категоричним, цитую: «Рухатися треба і якщо вже приїхали, то здійснити сходження потрібно обов’язково@.

Послухав й ми пішли далі.

Снігу менше не стало. Навпаки, його істотно побільшало.

На одному з поворотів побачив, що ми йшли по зеленому маршруту. А ще є червоний та жовтий. Зрозумів, що як такої стежки на гору нема. Люд тут ходив мало й знову прийдеться провалюватися у сніг.

Знову йду останнім й мене підганяють. Відчуваю себе лузером, хоча досвіду гірських походів хоч відбавляй.

Проте, коли ще трохи піднявся ніби відкрилося друге дихання. На підніжжі гори було стільки снігу, що лише уявляв собі якби тут було кататися на лижах.

От якби вертоліт сюди доставив – це було би мега круто.

Стало ще холодніше… Вершина була вже близько. Роблю кілька світлин з-під гори й мчуся до стовпа на якому пише 1405 метрів.

Ось він – омріяний Пікуй.

Випиваємо чаю, знімаємо відео й треба спускатися вниз. Так, так, йти на вершину то треба багато, а от на ній довго не побудеш.

Що цікаво, спускався Воробус і компанія значно цікавіше. Пів гори на куртці, а потім вже як попало. Не думайте ніби ніхто не провалювався у сніг.

Був і по коліна в снігу, й знову хатинка, й болото внизу. Та, про це вже ніхто не думав.

Всі без виключення були задоволеними. Сходження вдалося й присвятили його ми у першу чергу жінкам.

Маленький хлопчик пішов додому, а Воробус та Володя, перевдягнувшись сіли в автомобіль й поїхали у пошуках нових пригод.

Будуть нові подорожі й нові враження.

Автор статті: Vorobus.