Розпочався другий день походу на гору Молоду з чудового сонечка, яке ми побачили коли вилізли з намету. Це не могло не радувати, адже попереду на нас очікувало сходження на омріяну гору на якій ще ніхто з нас не бував.

Поснідавши Воробус, Орест та Антон зібрали речі, сіли в автомобіль і попрямували в напрямку Молодої. На неї треба йти з лісництва Мшанське по червоному маршруту.

Звісно, маючи в наявності транспортний засіб не хотілося йти аж так далеко, тому спільно було прийнято рішення доїхати до підніжжя гори максимально близько.

Саме тут ми допустилися великої помилки. Доїхавши до руїн туристичного притулку треба було саме біля нього поставити автомобіль і прямувати далі пішки.

Ми ж послухали місцевого пана, який порадив їхати дорогою далі й саме там, за його словами, нам мають допомогти порадами інші люди.

Що цікаво, доїхавши до тих пір, поки була нормальна дорога людей фактично не бачили. Якщо вони й були, то так само орієнтувалися в місцевості як і ми.

Дивним було те, що не було жодного маркування. Як же йти на вершину Молоду?

З другого разу таки знайшли стежку наверх, яка згодом почала губитися у завалах дерев.

Ще тоді ніхто й подумати не міг, що буде так важко підніматися вгору. Проте, був тут і позитив. Ваш автор знайшов два гігантських білих гриба, які згодом добре «підуть» зі сметаною під час вечері.

Описувати наш підйом вверх словами важко, там треба було бути. Дорога завершилася, кругом були суцільні завали й прийшлося з рюкзаками лізти через них.

Якщо хтось як і ми буде йти через урочище Грехітливий, то знайте, що фактично біля дороги якщо йти прямо, то пересічетеся з червоним маршрутом. Там навіть будуть червоні стрічки, які до слова, виведуть на воду.

Саме неподалік джерела Воробус і компанія залишила важкі рюкзаки й вже без них попрямувала на вершину гори Молода.

Чи важко на неї вилізти? Не сказав би. Швидше важче з неї спускатися. Кругом каміння, взуття по ньому їде, а якщо ще й буде падати дощ, то можна й взагалі зламати ноги.

Ну, і маркований маршрут там дуже цікавий. Ні, щоб зробити дорогу навпростець, так ще й треба обходити кругами.

Тим не менше, за втому забуваєш вже на самій вершині. Незважаючи на тепло, вершина зустріла Воробуса і компанію холодним вітром і хмарами. Як же там гарно.

Сиджу зараз вдома й уявляю всю цю красу ще раз і ще.

Щоправда, довго затримуватися на вершині ми не стали й якомога швидше попрямували вниз.

Ще до сутінків треба було спуститися до рюкзаків, розпалити вогнище й почати готувати вечерю. А вона, до слова, була дуже й дуже смачною.

П. Орест зварив бограч, ваш автор та п. Антон приготували гриби з сметаною. Аж звірі навкруги в цю ніч не спали.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.