Минулу розповідь завершив тим, що я – Воробус та п. Володимир із труднощами, але таки піднялися на вершину Риси. Емоції зашкалювали.
Ще б пак, вдалося побувати на найвищій для себе вершині. Нагадаю, її висота складає – 2499 метрів над рівнем моря.
Все це добре, але спускатися вниз до автомобіля також було потрібно. Так і думав, що тут могли виникнути проблеми, враховуючи стрімкий спуск. Риси знову затягнуло туманом й довелося бути дуже й дуже обережним.
Лише у цей момент зрозумів для чого тут поставили страхування. Бачив одного чоловіка, який спускався дуже повільно. Ми піднімалися на вершину, то він вже розпочав спуск, посиділи на верху, «падаємо» вниз, а чолов’яга далі лізе. Мабуть боїться висоти.
Щодо нас, то завдяки цепкам спускався дуже швидко. Минув час і хмари повністю покинули підніжжя Рисів.
Бачили б ви яка там була краса. Ці враження просто не передати. Нижче краще кину фото. Колега Володимир навіть сварився зі мною щоб не заходив надто далеко до прірви.
Там таки було на що подивитися. Навкруги скелі, каміння й два озера внизу. Так, втома відчувалася, але воно цього вартувало.
Через деякий час ми вже були біля Чорного Ставу. Саме там зробили коротенький відпочинок. Доїли залишки запасів їжу, попили води й «натиснули» на гальма в напрямку стоянки біля входу у заповідник «Морське Око».
По дорозі до точки відправлення Володя ще травмував руку, а ваш автор розірвав кросівок. Треба купити новий щоб підніматися на більш серйозні вершини.
Що ще сподобалося, так це козуля. Тут тварини не бояться людей. Вона спокійно підійшла до води, напилася й пішла собі далі. Уявіть собі в Україні таку ситуацію. Зараз би вже застрелили її браконьєри.
Поступово по дорозі до Морського Ока ставало менше людей. Ми вже йшли на автопілоті й практично не зупинялися.
Почало гриміти й блискати, а стоянки для автомобілів так і не було видно. Спершу Риси, а потім і решту неба затягло чорними хмарами.
Пішов дощ…. Рясний.
Нарешті стоянка для автомобілів і зустріч із іншими членами команди. На запитання чи переживали вони за нас, чоловіки відповіли що ні. Вони знали що Воробус та Володимир повернуться. Хто ж піде підкоряти інші вершини?
День завершувався дорогою назад до Львова. Хтось говорив, хтось спав, але задоволені були всі.
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар