Досі в шоці від того, що в 21 столітті, коли світ став цивілізованим клятий ворог під назвою – росія розпочав війну проти нашої рідної землі – України. Дідуган, в якого шизофренія нагло увірвався на чужу територію й обстрілює території синьо-жовтих. Осторонь війни ніхто не може бути, тому наші люди організувалися: хтось стоїть на блокпостах, хтось займається збором продуктів для військових, біженців, а хтось у гарячих точках бореться за рідну землю – за наше з вами майбутнє.

Воробус теж не залишився осторонь біді й як може, так і допомагає. Про одну з таких «робіт» я й розповім у сьогоднішньому пості.

Суть її в тому, що під час сигналу тривоги, коли людей просять сховатися у бомбосховищах я маю відчинити двері в такі спеціально відведені місця й допомогти біженцям, а також людям із прилеглих будинків у них спуститися. Але, і це ще не все. Окрім супроводу та організації сховищ маю слідкувати аби туди не зайшов якийсь диверсант. Не знаю правда як їх визначити, але менше з тим. Вовків боятися – в ліс не ходити.

Заступаю на чергування я вночі, то ж саме тоді найбільш небезпечно пересуватися по вулиці. Але, таке вже зараз життя, що треба інколи й ризикувати.

Ще з вечора, коли лунають перші сигнали тривоги у сховище біжать люди різного віку. Мають вони з собою не лише одяг, а й часто домашніх улюбленців. Був випадок, коли людина прийшла з двома собаками. Люди одразу ж почали жалітися, що домашніх улюбленців необхідно випровадити на вулицю, але я не погодився. Вони теж живі істоти й хочуть жити. Тому, від такої ініціативи я, як керівник сховища, відмовився.

Ну, все здається тиша, ми чергуємо й ваш автор вирішив піти поспати хоча б зо хвилин тридцять. Своїх колег я повідомив, що при будь-якій тривозі мене треба будити.

Поспав я хвилин зо двадцять. 01:30 – мене будять, адже у Львові оголошено тривогу. Бачили б ви мою фізіономію. Людину, яка двічі ночі вже не спить почали будити. Зриваюся, одягаю штани, вибігаю на вулицю, а там вже табун людей, які підвищеним голосом кажуть що необхідно негайно відчиняти сховище.

Думав, що в такій годині багато хто заб’є болт на сирену, але це не так. Навіть старші люди, яким явно за 60-ть чемно виходять з своїх домівок і займають свої місця в укриттях. Звичайно, їх менше чим в 19 годині, але все ж. Скажу навіть більше, після сигналу відбою тривоги багато хто не поспішає залишати свої місця в укритті.

Люди приходять сюди не лише сховатися, а й погрітися, поспілкуватися з іншими людьми, дізнатися які нові чутки. Одну пару я навіть хотів зачинити тут до наступної тривоги. Спершу погодилися, але через п’ять хвилин зрозуміли, що тривога може бути невідомо коли.

Особисто я часто чергував на вулиці, адже треба дивитися аби сюди не заходили підозрілі люди. Зараз дурнуватих на голову не бракує.

Єднаймося й допомагаємо один одному як можемо. Перемога вже близько.

Автор статті: Vorobus.