Сьогодні знову в повітрі пахло снігом і солоним вітром водночас, так, як пахне дорога широкими степами на Схід.

Сьогодні я вкотре пригадувала дорогу на Маріуполь. Посохлі від літа високі соняхи, які тримають своїми великими головами небо, і спів польового цвіркуна. Постукування коліс об розбиту дорогу, і вечірні романси…

О, ті вечірні романси , що могли бути тільки у Карлівці. Мені здавалося, що ті мурали, що виїдали собою очі на зруйнованих будинках бути з якогось минулого життя, яке більше ніколи не повториться, і ми тут і тепер , щоб знати і не забути, щоб бути і пам”ятати і передати нащадкам, який має присмак війна. Якого кольору її скажені очі, якого смороду нароблять її скажені пазурі…. ….. Того дня в Маріуполі тихо і поволі сідало сонце, гойдаючись то на хмарах, то між вітами дерев, наче бавлячись і заколисуючи все, що ще трималося без дрімоти….. Ця спалена земля хотіла відпочити, і тому велике Сонце кивало їй надобраніч…. Я памя”ятаю цей Маріуполь….. Це було наче ціле життя тому….

Але сьогодні спалене димом і вибухами Сонце зривається з віт над Дніпровими порогами, і наче наляканий звір б”ється грудьми у кривавих пазурях хижого звіра…. Моє стомлене Київське Сонце… Я також тебе пам”ятаю, як Ти пило води над Дніпром, а я читала Ліну Костенко на метро Арсенальній. Це було так давно…… стільки століть тому….. Сьогодні вітер пахне болем і димом, страхом і смертю, мокрою від крові землею, і розтрощеними вибухами уламками людських осель…. Сонце над Києвом криваво -роздерте, стомлене і спалене скаженим димом….. Моє стомлене місто, яке не може заснути тихим лагідним сном… Ми хочемо передати Києву трохи ліків і теплих коців, бинтів і солодких прецлів, андрутів і молочної чеколяди, печива і пташиного молока…. набирайся сил, кріпися, дуже скоро Твоя Перемога…. дякую всім, хто наближає день нашої Перемоги…..

Сонце над Києвом ніколи не згасне….

Автор статті: Olena Bilous.