Двадцять років тому, 24 лютого 2003 року в італійській Казерті відбувся фінал чемпіонату Європи з футзалу, в якому зустрілись господарі турніру, італійці, та збірна України, яка на той момент була чинним віцечемпіоном континенту (за два роки до того, на Євро-2001, підопічні Геннадія Лисенчука стали срібними призерами, програвши у фіналі іспанцям з рахунком 1:2. – А. Т.).

Зайвої інтриги цьому протистоянню додавали два факти. По-перше – італійці у півфіналі здолали збірну Іспанії. Це означало, що титул чемпіона Європи стане вакантним. По-друге – гравці «Скуадри адзурри» дуже хотіли взяти реванш у збірної України за поразку в півфіналі Євро-2001. Мотивації підопічним Алессандро Нуккоріні додавав ще й той факт, що вони грали вдома. Щоправда, при цьому італійці з повагою ставились до української збірної та відверто побоювались Сергія Корідзе, який на тому Євро став у підсумку найкращим бомбардиром. Тому, «адзурріні» було важливо стримати атакувальні сили українців.

На початку гри обидві команди обмінялися моментами. Зокрема, в української команди на вістрі атаки був Москвичов, проте забити швидкий гол у ворота Анджеліні «синьо-жовтим» не вдалося. До речі, відзначимо, що головний тренер збірної Італії Алессандро Нуккоріні вирішив змінити стартового голкіпера на фінал, адже у півфіналі ворота «Скуадри адзурри» захищав не Анджеліні, а Ріпезі. Тим не менш, забігаючи наперед, скажемо, що ця зміна мала позитивний ефект для апеннінців. Що стосується подій на майданчику, то поступово італійці почали прибирати ініціативу до себе, яскравим підтвердженням чого були дальні удари по воротах Корнєєва. Однак, воротар збірної України неодноразово виручав свою команду. Особливо, мабуть, варто відзначити Вінісіуса Бакаро, який кілька разів пробивав з дальньої дистанції. Він же мав найбільш реальний момент для взяття воріт Корнєєва у першому таймі, коли, вигравши позицію у Мельникова та позбувшись його опіки, вийшов на побачення з Корнєєвим, але якимось чином не влучив у ворота.

Що стосується українців, то у них по ходу першої 20-хвилинки було не так багато моментів. Зокрема, можна згадати розіграш ауту, після якого ледь не забив Москвичов. Але найкраща нагода була у Корідзе, який пробивав зі штрафного, але Анджеліні зміг перевести м’яч на кутовий. Однак, все-таки більше моментів було біля протилежних воріт, проте впевнена гра Корнєєва нівелювала всі надії італійців забити гол ще у першому таймі.

Буквально на старті другого тайму італійці могли відкрити рахунок у грі, проте Корнєєв відбив удар Едгара Бертоні. Це був серйозний сигнал для українців, що їх візаві все-таки налаштовані дуже серйозно, інакше рідні вболівальники просто не зрозуміють італійських футзалістів. Трохи згодом ще мав момент Фолья, проте і йому не пощастило забити. Той факт, що підопічні Алессандро Нуккоріні не могли втілити свої моменти у гол, вочевидь, трохи їх розлютив, оскільки ближче до екватору другого тайму вони почали фолити у деяких епізодах. Щоправда, при цьому треба сказати, що гра сама по собі була коректною. Забігаючи наперед, скажемо, що у цьому фіналі навіть обійшлося без жовтих карток.

Однак, перший фол збірної України у другому таймі таки призвів до фатальних наслідків. Спочатку Мельников сфолив проти Едгара Бертоні, а вже за мить Вінісіус Бакаро реалізував штрафний, скориставшись неузгодженими діями українських футзалістів, які були у «стінці». Так рахунок став 1:0 на користь італійців, і тепер збірній України потрібно було робити все, аби якомога швидше відігратися. І у підопічних Геннадія Лисенчука виникли одразу два моменти. Обидва – на рахунку Корідзе. Причому, другий момент, який був створений після розіграшу кутового, був більш реальним, проте Корідзе не зміг переграти Анджеліні з близької відстані. Трохи пізніше ще один момент мав Москвичов. У відповідь підопічні Алессандро Нуккоріні теж створили кілька моментів, зокрема непогані шанси для другого взяття воріт Корнєєва мали ті ж таки Фолья та Едгар Бертоні.

На 38-й хвилині Геннадій Лисенчук взяв тайм-аут, після якого Мельников вийшов п’ятим польовим гравцем у складі збірної України. Щоправда, італійці апелювали до арбітрів через те, що колір футболки п’ятого польового гравця у збірної України майже зливався з кольором футболок польових гравців італійської команди (тобто, Мельников грав у футболці синього кольору, а саме у синіх футболках грала «Скуадра адзурра», хоча логічно було би, щоб Мельников грав у футболці зеленого кольору, оскільки саме такого кольору була воротарська футболка Владислава Корнєєва. – А. Т.). Тим не менш, українці продовжили грати вп’ятьох, і в одному з епізодів ледь не зрівняли рахунок, проте дальній удар Косенка виявився неточним. У відповідь Вінісіус Бакаро через кілька миттєвостей ледь не влучив у порожні ворота українців – м’яч полетів трохи вище поперечини. А вже за півхвилини до кінця основного часу свій тайм-аут взяв Алессандро Нуккоріні, після чого його підопічні змогли «заспокоїти» гру за рахунок високого пресингу на чужій половині майданчику, внаслідок чого українцям не вдавалося зробити швидкий перехід від оборони до атаки. За кілька секунд до фінальної сирени вони все-таки створили момент, але втілити його у гол не змогли, і це, по суті, стало фінальною крапкою у цьому поєдинку.

Таким чином, збірна України вдруге поспіль стала срібним призером чемпіонату Європи, а збірна Італії здобула свій перший чемпіонський титул.

Євро-2003. Фінал.
Італія – Україна – 1:0

Гол: Вінісіус Бакаро (30)
Італія: Анджеліні – Заффіро, Вічентіні, Грана, Вінісіус Бакаро – Морателлі, Фолья, Е. Бертоні, Моргадо – Р. Бертоні, Мантованеллі
Україна: Корнєєв – Москвичов, Косенко, Кудлай, Дейнега – Мельников, Пилипів, Корідзе, Шайтанов – Безуглий

Від автора. Я від імені футзального порталу «5х5» вітаю майже всіх представників того складу з двадцятою річницею здобуття срібних медалей Євро-2003, окрім тих, хто наразі живе у росії або на окупованих територіях та підтримує крахну-окупанта у війні проти України. На жаль, серед тих, хто грав на футзальному Євро двадцять років тому та здобував срібні медалі, прославляючи український спорт, такі люди є. Зараз, на жаль, двадцята річниця здобуття срібних нагород Євро-2003 співпала з річницею початку повномасштабної війни в Україні. На жаль, неможливо викреслити з історії імена тих, хто тоді грав за збірну України. Історія поступово сама викреслює їх з українського футзалу. І в майбутньому, коли війна закінчиться нашою перемогою, історія остаточно викреслить імена зрадників, які залишаться лише на раритетних відео. Але тих, хто підтримує Україну та продовжує робити свою справу на благо українського футзалу, я вітаю з цим ювілеєм.

Автор статті: Terentyev.