На третій день Нашого перебування на Чорногірському хребті проснулися ми пізно, все-таки втома і нічні гулянки далися взнаки.

Близько 11 години ми вийшли до Нашого наступного пункту призначення – озера Несамовитого. На нього я давно хотів потрапити, щоб нарешті розвіяти легенду чи справді воно міфічне чи ні.

Від озера Бребенескул на гору було підніматися важко та за якихось хвилин 30 Наша група вже була на рівнині, звідси вже можна було спокійно йти до озера.

Тут ми зіштовхнулися із єдиною проблемою – сильним холодним вітром, який зносив голову. Довелося брати шапку на вуха.

Через деякий час вітер вгамувався, але все було доволі прохолодно. Ідучи Чорногірським хребтом ніколи не забуду чудових пейзажів, таких кожного дня не побачиш.

Ще сюди додам, що прикол як вівців гнали вівчарі. Прив’язали їм дзвоники до шиї і так овець не загубиш. Хороший спосіб. 🙂

Через деякий час, приблизно за півтори години ми були на озері Несамовитому, схожому на озеро Бребенескул. Нам довелося спускатися з гори вниз.

Погода була чудова, світило сонечко і можна було навіть позагоряти.

В першу чергу, що я зробив на цьому озері, так це кинув три каміння. Не подумайте, що я перегрівся на сонці.

Справа у тому, що за легендою в озері живуть злі сили і якщо їх потурбувати, то вас неодмінно в дорозі застане негода.

Відразу ж скажу, легенда ця фігня і хоча народ, що там був на мене злився прогнозуючи дощ, ніякого дощу не було. Погода як була теплою, так і нею залишилася.

Традиційно перекусивши, покупавшись (вода там до речі також холодна) ми лягли відпочивати. І ось тут почалися приколи.

Приходить чоловік із жінкою і давай привселюдно купатися. Якщо жінка зняла лише ліфчик, то чоловік повністю купався голим. 🙂

Люди ж звичайно, які були біля озера не сиділи спокійно, а гучно аплодували і фотографували їх. 🙂

Посміявшись, ми залишили озеро Несамовите з їхніми легендами і голою парою і попрямували до Заросляка. По дорозі нам довелося постійно спускатися, але це ще не було все.

Як тільки ви відійдете від озера по дорозі Ви натрапите на болото, яке неможливо обійти.

Вам прийдеться або роззуватися або ж іти так як є. Не знаю як дівчата, що піднімалися нам на зустріч в білих кросівках переходили його, але думаю вони щось придумали. 🙂

Теоретично на Говерлу ми ще могли піднятися, але ми не знали чи буде ще якийсь транспорт пізно ввечері, щоб нас міг підвести до Ворохти, а пішки після трьох днів ходьби йти не хотілося.

Доїхавши до Ворохти на місцевому УАЗіку ми попрямували до Івано-Франківська, а згодом до Львова.

Ось такий похід Чорногірським хребтом вдалося зробити Нашій туристичній групі.

P.S. В озеро Несамовите я кинув традиційно копієчку, сподіваючись ще колись сюди повернутися. 🙂

Автор статті: Vorobus.