Черговий день настав, а це означає, що прийшов час порадувати наших читачів новими публікаціями. І перше про що будемо говорити, так це про похід вашого автора на озера Свидовця.

Першу частину розповіді завершив тим, що, приїхавши у село Кваси, ми лягли спати біля магазину. Наступний день обіцяв бути дуже важким. Прогнози згодом збулися.

Та, про все, по-порядку.

Прокинувшись, наша група швидко зібралася, попила каву й вирушила в дорогу. Погода сприяла й ми вирішили у першу чергу йти, а потім вже по можливості перекусити. Звісно, що поступово прийшлося набирати висоту й на певному етапі ваш автор навіть подумав, а чи вартує взагалі кудись йти.

Та, здоровий глузд переміг і я пішов далі. По дорозі на Свидовецький хребет запам’яталися діти в кошарах. Ми їх пригостили цукерками, а вони згодом хотіли гроші за молоко.

Саме там набравши води, наша група вирушила у напрямку гори Близниця. Погода почала псуватися. Хоча, дощу не було. Навкруги почали вимальовуватися неймовірні краєвиди.

Чимось Свидовець мені нагадав Боржаву. Дерев немає і кругом краєвиди. Щоправда, тут добре, коли немає хмар. Інколи вони з’являлися, а опісля Боржави й взагалі почав падати дощ.

Навіть скажу більше, ваш автор посперечався з керівником нашої групи п. Володимиром чи зможемо ми побачити з хребта озеро Ворожеска. Як виявиться згодом, я таки переможу.

Але, спершу була Близниця. Зустріла вона нас холодом, а згодом і дощем. Тим не менше, це не завадило п. Юрію посмажити яйця. Вперше їв подібне у походах.

Окрім нас на Свидовці було багацько дітей. Запам’яталася група людей з Києва. Сім’я подорожувала у повному складі. На моє запитання чи не важко їм, особливо діти, відповіли, що аж ніяк.

Після Близниці у наших планах були відвідини озер до яких треба було йти достатньо часу. Не сказав би що набір висоти був аж такий великий. Навпаки, ми йшли переважно по рівнині. Втома потрохи починала даватися взнаки.

Минаємо підйомники на Драгобраті й через деякий час доходимо до озера Ворожескаю До цього дива природи треба було спускатися окремо. Було важко, але воно цього вартувало. Згодом я і Володя ще й там скупалися. Які відчуття? Вода дуже холодна й не радив би людям запливати аж надто далеко.

Коли нас почали покидати сили, так це після відвідин Озеро Догяска. Воно вразило не так як Ворожеска. Тут купався наш колега Андрій, а ми лише спостерігали за цим всім мовчки.

І це ще було не все. Ночувати група Воробуса планувала біля озеря Апшинець. Під час спуску з хребта почався рясний дощ й тут почалося найцікавіше.

Логічно, що взуття та одяг ми серйозно намочили. Плюс поки дійшли до місця ночівлі вже нічого не хотілося. Спати ми запланували нижче озера Апшинець у будиночку. Яким же було наше розчарування, коли ми побачили що від будиночку залишилися лише руїни.

Є ж люди у цьому світі яким все навкруги заважає. Поки поставили намети, поки розпалили вогнище була пізня ніч. Відчувалася серйозна втома. Зірки на небі вказували на те, що наступного дня буде погода.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.