Вчора ваш автор вирішив кинути всі буденні справи і поїхати покататися на лижі. Так як Буковель далеко, то найбільш оптимальним варіантом для мене і мого товариша мало стати Славське, де також розташований гірськолижний курорт.

Чим туди можна добратися? Або поїздом Львів-Мукачево, автобусом або ж автівкою. Ми вибрали перший варіант, так як він найбільш для нас зручний.

Людей у поїзді було достатньо мало і тільки починаючи від Миколаєва їх вже троха побільшало. У поїзді казусів бракувало. Всі пасажири спали і лише дехто щось там бурмотів собі під ніс. 🙂

Навіть «чорного бумера» не було, подейкують він у відпустці.

А потім була зупинка Стрий, де разом із пасажирами поналазила велика кількість циган. Вони з собою мали стільки речей, що зайняли пів вагону. Опісля вже стало повеселіше. Маленькі «циганчата» бігали по вагонах, щось там співали, дорослі ж жваво щось між собою обговорювали.

Що кинулося мені і моєму другу в очі так це те, що саме після Стрия на полях, галявинах почало ставати все менше і менше снігу. Ми вже навіть задумалися чи є сніг у Славське на горі. Але, їдемо далі. І ось наша зупинка.

Першим ділом що ми зробили так це підійшли до місцевих щоб розпитатися чи є сніг на горі. На наше розчарування снігу не було. Точніше він був, але зранку почав активно таяти. Причина? Різке підвищення температури.

Отак от, дурно приїхали. Ще вчора люди каталися і навіть зранку був сніг, а як тільки ми приїхали – відразу ж не щастить.

Їхати додому? Знову дві з поливною, а то і три години їзди? Спершу так ми і думали, але здоровий глузд переміг і ми вирішили таки піднятися до підніжжя гори Тростян, щоб на власні очі подивитися яка там ситуація і заодно помилуватися чудовою природою Карпат.

Бобіка ми не брали, а пішли пішки.

Дорога була важкою, ожеледь на дорогах і плюс ще води повно. Ага, і пес якийсь до нас пристав. Як тільки йду на Тростян, завжди собаки за мною йдуть.

Бровко, як я його назвав, ішов з нами аж до самої гори за що згодом отримав від мене не одну канапку із ковбасою. 🙂

За якихось 50 хвилин ми були біля підніжжя гори. Кататися на лижах у цей день дійсно було неможливо. Сніг є, але і по трасі є багато землі. Лижники приїжджають і їдуть назад.

Я з другом поїли, пофоткалися, хильнули вина і теж довго не думаючи поїхали на вокзал, на цей раз бобіком, бо пішки йти не хотілося. А потім була дорога додому, про яку розповім згодом. 🙂

Ось так от я їздив на лижі. Не знаю чи цього року, але наступного сподіваюся все-таки мені доведеться вже покататися на лижах.

Автор статті: Vorobus.