Нещодавно Вашому автору довелося згадати фільм «Назад у майбутнє», але я переміщувався у минуле. Майбутнє, то я ще побачу, а от минулого вже ні.

Як я це зробив, що там було цікавого читайте далі.

Звичайний будній день.

Іду я замаханий з роботи додому, на вулиці сидять бабки і щось там активно обговорюють. Я вже такий з дитинства, що аж тягне підслухати яка тема розмови.

Витягую я один навушник з вуха, в другому далі грає пісня «Я сошла с ума», і чую слова однієї бабці: «Як то класно було колись жити, продукти були дешеві не те, що зараз». Друга каже: «А я Бітлз слухала, а зараз якийсь зірка Василь співає і різні ті шоу придумують».

Ваш автор так це послухав, послухав, вдягнув навушник назад у вухо і думає, що хотів би хоч на кілька хвилин побачити як жили люди у минулі роки і переконатися чи так добре було насправді.

Витягую телефон, хотів зняти білочку, яка сиділа на дереві і так задумався, що ненароком впав у каналізаційний люк, який ЖЕК забув закрити.

Після цього почалася моя подорож у минуле. Просинаюся я і тут бац я бачу Сталіна. Йоли-пали, куди я потрапив? Все таке старе, мобілок немає, а це виявляється 50-ті роки.

Що це за марення? Закриваю я очі, відкриваю і тут я вже на концерті Бітлз, які співають пісню «Yesterday».

Я починаю згадувати бабку і її слова про цей гурт. А вони виявилися правдивими.

Та не може бути, невже я потрапив у минуле, то все ті бабки напевно, почули що я підслуховую і влаштували мені.

Закриваю очі, відкриваю і я на концерті Софії Ротару, яка співає хіт цілого життя пісню «Червона Рута». Я наспівуючи «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари….. » переношуся у 80-ті.

Якраз потрапляю на Чорнобиль. Ба-бах, все горить, палає, дим навкруги.

Як казав один співак «Такого дива більше нам не треба» я закриваю свої пернаті очі і вже у 90-х.

Якраз валиться Радянський союз, Україна стає незалежною, я поступово стаю сучасним. 😀

Я все це бачачи, млію і чую мене хтось палкою б’є. Йоли-пали, невже я потрапив ще давніше чим 50-ті роки, невже це ера первісних людей, – подумав я.

Встаю, все болить, а тут крик нашої двірнички пані Орисі: «Знов якийсь пияцюра лежить в люку, я казала що треба їх закривати».

Вилажу я, і так собі думаю. Я все-таки побував у минулому чи це мені наснилося?

Чекай, я ж телефоном відео знімав, дивлюся я на дисплей і … все-таки був.

Якщо не вірите, то раджу глянути відео з минулого:

Смійтеся на здоров’я і пам’ятайте, що саме хороший настрій і сміх продовжують вам життя. 🙂

P.S. Якщо ви хочете подібні фотографії, то це можна зробити тут.

Автор статті: Vorobus.