Чи вправі ми вимагати більшого…

Прочитавши заголовок моєї статі, навряд чи хтось зрозуміє про що тут йдеться.. Спитаєте мене хто такі «ми» і в кого, і що ми вправі вимагати? Відповідаю: ми – це люди, добрі-погані, старі-малі – без різниці. В кого вимагаємо? Ну, найчастіше це влада або (беремо вище) Бог. Ну і нарешті, що вимагаємо? А тут можна писати і писати.

Думаю, що до мене багато хто вже встиг пофілософствувати на цю тему. Сьогодні зробити це спробую і я.

Хоча мене, худорляву, скромну, тихеньку дівчину-філолога-перекладача, складно назвати філософом, тому давайте краще будемо називати це роздумами. Надихнуло мене на цю статтю ніщо інше, як безсоння. Я погано сплю останнім часом, не знаю з чим це пов’язано. Навіть хотіла вчора вночі встати з ліжка і побігти в іншу кімнату за комп’ютер, щоб вилити свої думки на електронну сторінку, але згадала про уявного бабайка, який може мене вкрасти і вирішила попробувати заснути і приступити до писанин завтра на свіжу голову. Але ми не про це.

Думаю всім людям можна приписати такий момент, який називається «невдоволення», в когось хронічне, в когось виникає воно час від часу. Досі не розумієте про що я? От ви, напевне, помічали за собою, що коли у вас щось не виходить, ви звертаєтесь до когось чи до самого себе з питанням: ну чому так? чому в мне не так , як в нього? чому в неї більша зарплата, чому вона пішла на підвищення? чому в нього, в кінці кінців, крутіша машина і красивіша дружина?

Признайтесь, адже було таке)) Я теж не без гріха. Також люблю побурчати, образитись на весь світ. Але чи задумувався будь-хто з вас, що є люди, які і далеко не вимагають того, чого вимагаєте ви. Які просять зовсім іншого: щоб рідні не хворіли, щоб чоловік не пив, щоб знайшлась безвісти зникла дитина, щоб нашкребти ту останню тисячу гривень для купівлі медикаментів від раку… Не з’явився клубок в горлі? А він і не має з’явитись. Я не намагаюсь давити на будь чию жалість. Я просто пишу про те, що мене турбує, пишу по факту і про факт.

Навіть не знаю, чому саме ця тема мене зачепила. Можливо тому, що в мене не все так погано і я маю час поміркувати над проблемами інших, а може через те, що в мене не все так, як мені цього б хотілось. Сама плутаюсь. Але одне я знаю напевне, що ми повинні бути вдячними Богу, своїй сім’ї і долі за те, що в нас є, цінувати це і просити, щоб у нас цього не відібрали.

І на сам кінець про саму статтю. Вона є моїм першим творіння, тому той хто буде читати її, нехай не судить дуже строго. Обіцяю, що буду вдосконалюватись 🙂