Так, що робити, сів я біля бугеля і не знаю що робити. І додому їхати не хочеться і з гори спускатися вже не хочеться, бо стільки нападав, що аж самому смішно.

Що роблю? На гору не піднімаюся, а йду пішки де не дуже то і високо і пробую їхати. Трохи падаю, трохи виходить, але бачу що я такий чайник не один. Зокрема, поруч зі мною каталися дівчата з Києва, які мені сказали: «Ти ще нормально їздиш, ми взагалі лижі надягти не могли ». 😀

Але, катання внизу не цікаво, хочеться на гору. І тут повз мене проїхали діти, яким років так 7-8 і сказали, цитую: «Прикол, нема що кататися так просто». Це мене дійсно зачепило. Невже я гірший?

Приїздить мій друг і я з ним знову ж таки бугелем піднімаюся на верх. Цього разу спуск мій був вже не такий плачевний. Я знову падав, але вже не на кожному повороті. А де я вилетів на схил зробив паузу і таки проїхав цю ділянку.

Також велика подяка моєму другові за те, що дав хороші поради як правильно їхати на лижах.

І що ви думаєте? Воробуса прорвало, почало виходити кататися і на обід навіть не хотів йти.

Спускаюся вниз, знову зустрічаю тих дівчат і вони мені кажуть: «О, ви вже спустилися з гори, а ми вже лижі надягли і їздимо потрохи». 🙂

Що ж, треба знову підніматися на гору. Цього разу друзів поруч не було, тому треба було їхати з кимось іншим. І тут знову приколи.

Сідає зі мною жіночка років 50-ти, бугель нас піднімає, а вона все говорить і говорить. На що Воробус відповідає що притуліться до мене і тримайтеся, бо зараз випадемо. Жіночка притулятися не хотіла «почему я маю это делать» і мої прогнози таки збулися.

Жіночка випала і у слід мені сказала: «А йопт…». 😀

Спуск за спуском мені давалися все легше і легше. І знову друзі по нещастю по дорозі. Атмосфера мені там подобається. Люди між собою спілкуються, якщо впадеш, то питають все чи з вами добре. Я звісно, що жартував і відповідав: «Та я просто за….я, хочу відпочити і тому лежу в снігу».

Знову підйом. На цей раз я їхав сам і на тому самому місці, де впала згадувана жіночка я злетів з бугеля. Відчуття не з приємних. адже поки виліз з-під сосни минуло досить таки багато часу. 😀

Спуски давалися все легше і легше і якщо і падав, то через власні помилки такі як наїзд лижі на лижу, задивляння на дівчат. До речі, їх там було багато. 🙂

І нарешті останній підйом. Піднімався Воробус із місцевим юнаком. Перше, що почув так це перегар від алкоголю. Він як насів мені на вуха, що в них у селі добре, що дівчат нема, щоб я не боявся. Воробус вже навіть не знав як то від нього втекти. 😀 Бугагага.

Загалом за весь час мого перебування на лижах Воробус зробив 7 спусків. Не знаю чи це нормально, але я був задоволений. Давно так не сміявся.

Мої друзі по лижах з якими познайомився саме на курорті також робили успіхи і коли я завершував катання потиснув деяким їм руку. 🙂

А потім були знімання чоботів і дорога додому….

Сюди я ще повернуся.

P.S. Сьогодні зранку все болить…

Автор статті: Vorobus.