Отже, що перше мені кинулося в очі так це те, що все зроблено зі смаком і акуратністю. Не важливо чи це газон, посаджене дерево або зроблена клумба, в якій не порожні пляшки з пива, горілки, кока-коли, не купа шприців та пачок з-під цигарок, а декоративні камінці, акуратно підстрижена трава.

Люди з обмеженими можливостями. До них в Італії зовсім інше ставлення.

При переході дороги, ти не чекаєш, чи зупинить водій свій автомобіль, або поїде “через тебе”. А просто спокійно переїжджаєш дорогу, тому що він по-любому зупиниться, і не важливо чи їде він на “Фіаті” або на “Порше”.

На вулиці на тебе не дивляться як на якогось не нормального, а вітаються, посміхаються, знайомляться, підходять, подають руку…

Їздив вчора за покупками в супермаркет. Закупилися – стоїмо в черзі з мамою і сестрою. Коли люди побачили, що я на візку, відразу розступилися і сказали – проходьте…

Заїхали якось на паркінг, машину довелось ставити на 3 поверсі. Підходимо до ліфта – не їде.
Для мене це звична ситуація, коли ліфт не працює.

Коли службова людина, яка там працює, почула що не працює ліфт, одразу ж викинула сигарету, і допомогла звести візок до низу, при чому усю дорогу вибачалась.

І ще один момент, щоб отримати мені прописку, отримати всі необхідні документи, мені потрібно просидіти в навушниках 5 годин, і прослухати свої права, що мені належить і що мені зобов’язана надати держава.

Але, не дивлячись на всі плюси Італії і мінуси України, дуже важко морально. Сумується за домом, яким би він не був ..