У нашій державі є дуже багато корпоративних свят, пов’язаних із професійною діяльністю: від Дня бухгалтера до Дня пасічника, від Дня автомобіліста до Дня міліції. Чуть не державним святом на Донбасі є День шахтаря. Напевно є День менеджера чи День сантехніка.

У першу неділю жовтня традиційно відзначається День працівника освіти. У народі прийнято це свято називати День Вчителя.

Якщо ж більшість професійних днів відзначаються виключно у вузькому колі людьми того чи іншого фаху, то саме до Дня Вчителя долучається уся громада. Адже усі десь і якось вчились. У багатьох є діти, що гризуть граніт науки в школах.

У п’ятницю (останній робочий переддень учительського свята) можна було бачити багатьох школярів із квітами, які вони несли для вітання Педагогам. Моє дітиско теж пішло до школи з букетом. І не тому, що це обов’язкова традиція, а тому, що це реально щира демонстрація поваги до каторжної вчительської роботи. Це демонстрування вдячності і моїй Першій Вчительці, і моїм іншим Навчителям.

Зовсім не хочеться якоїсь нестримної і нещирої патетики стосовно педагогічного подвигу чи надлюдської жертовності у висловлюваннях у бік Вчителя. Але, якщо задуматися, то робота у школі є тяжкою, змушує людину мати не тільки відмінні знання, але й доступно втовкмачити їх у голови наших нащадків. А нащадки підростають ой які вредні, розумні, хитрі, благородні… Дати собі раду з ними архіскладно.

Коли зустрічаєш на вулиці свою Вчительку, то справді маєш щире здивування від того, що тебе пам’ятають, як тебе звати (а роки пройшли…), пам’ятають твій клас, приколи поведінки і навчання. Тільки Люди, які щиро ставляться до своїх обов’язків можуть так усе пам’ятати і, доречі, ніколи не тримати зла на колишні витівки своїх учнів.

У День свята вітаю усіх Вчителів! Здоров’я, щирих вар’ятів у класах! А головне – достойної зарплати.

P.S. Самі Вчителі, правда, стверджують, що для них найбільшим святом є Останній дзвінок у травні…