Історія взаємин влади і простого громадянства у всі часи й у різних народів ніколи не носила доброзичливого характеру.

Як у будь-якому офісі підлеглий тихо (або відкрито) не любить (або ненавидить) свого шефа, так і народ завжди готовий протистояти керівництву держави. Навіть у спокійних та соціальногарантованих Швейцарії чи Люксембургу з Канадою завжди знайдуться громадяни (і немало), що будуть звинувачувати то мера, то губернатора кантону (або провінції), то президента, то королеву у найрізноманітніших політичних чи економічних гріхах.

Колись у стародавньому Римі патриції були змушені задобрювати плебеїв роздаючи безплатно хліб і вино під час видовищ та дозволяючи задурно митися у громадських термах. Феодальні монархії потроху послаблювали залежність кріпаків щоб зменшити соціальну напругу. Навіть комуністи на початках правління переходили до «буржуазного» НЕПу, бо населення аж ніяк не хотіло миритися із ліквідацією приватної власності.

Були часи у світі й Україні коли влада втрачала почуття міри і не могла втриматися, збільшуючи соціально-економічне чи національно-культурне навантаження до абсурду. Тоді народний спротив виходив за межі дозволеного, відбувалися відкриті протистояння, могла проливатися кров.

У середньовіччя це були потужні селянські повстання із проведенням бойових дій, наявністю фронтів, із використовуванням військової тактики і стратегії. Одна Жанна д-Арк у Франції скільки шуму наробила. Із появою капіталістичних відносин та початків демократії робітничий клас спочатку боровся із роботодавцями страйками і демонстраціями. Потім були барикади і використання зброї. Знову у Франції під час існування паризької комуни влада таки страху натерпілася.

Єдині демонстрації і мітинги «задоволення і підтримки» відбувалися у другій половині ХХ століття у радянських державах, коли щасливі пролетаріат, селянство та інтелігенція проходячи повз святкові трибуни радісно вітали керівництво партії та уряду з черговими «здобутками» на користь народу. (Правда відмова від таких вітань і схвалень могла тягнути серйозні проблеми для громадянина).

За більше як двадцятирічний період української незалежності у нас жодного разу не було кровавих протистоянь. Українці витримують такий економічний прес та національну зневагу від існуючої влади, що, здавалося б, от-от терпець увірветься і ми усі почнемо будувати барикади.

За усі роки незалежності автор цих рядків ніколи не задумувався про можливість активізації суспільного протистояння у рідній країні. Але влада настільки знахабніла, що мирний zars уже дозрів до радикальних «подвигів» заради всенародного блага. …Біда влади, що не він один…