Продовжую розповідати про свою подорож на гору Тростян і катання там на лижах. Цілий час кататися на Заході не буду, тому вирішив перевірити в якому стані інші гірки. Перше, що захотілося, так це поїхати на північ.

Бугель, який там знаходиться найбільше мені подобається за всі. Туди як їдеш, то здається що ти десь блукаєш, людей мало, але прикол відбувся на одному із поворотів.

Воробус так задивився на одну із дівчат, що просто не встиг загальмувати і врізався у неї. Дівчина одразу ж почала мені допомагати піднятися, питала чи бува я не зламав ногу, на що я відповів що зараз будемо дивитися. А насправді я хотів поступово з нею познайомитися.

Бачили б ви моє розчарування, коли за хвилину-другу вона сказала що її чоловік приїде за п’ять хвилин і мені допоможе якщо є потреба. 😀

На підйомнику «північ» багато людей у черзі не було. Їхати було приємно і вже за мить я був на вершині Тростяна. Там, як завжди, продають вино, шашлик і так далі.

Ваш автор не відмовлявся від них. 😀 Одна пані вже мене аж запам’ятала. 🙂

Їдемо далі. Чайник-трасу я долав досить таки швидко і спустився на центр. По дорозі трапляється трава, але її можна об’їхати.

На центрі запам’яталася мені історія із одним паном. Людина вперше приїхала на лижі і якраз у парі зі мною хотіла піднятися на букелі. Спочатку все було добре, але десь в районі будки його різко хитнуло вправо і, як наслідок, ми обоє впали у велику кучугуру снігу. Бачили б ви як я плювався на то.

Мої слова цьому панові, цитую: «Чоловіче, йди ще вчися кататися внизу, бо ти ще не одну людину так повалиш». 🙂

Якась мить і я вже знову на верху. На цей раз вирішив випробувати центр. З самого верху я не їхав так як не дуже його люблю, тому виїхав на центр лісами. Траса досить таки в хорошому стані, людей не багато і можна дуже добре розігнатися що і робив.

Ну, і як без приколів. На одній із ділянок траси коли я вже мав виїздити на центр побачив як двоє дітей років так 7-10-ти з’їхали з траси і поїхали лісом. Я теж так зробив, але явно не сподівався що за поворотом буде одразу ж трамплін до якого Воробус явно був не готовий.

Прийшов в себе я швидко, але палки та лижі прийшлося довго шукати. Це, мабуть, було одне із моїх серйозних падінь за весь час катання.

5 година вечора і треба вже додому, а так би ще покататися. Знову бобік, прокат лиж, черги, і екстренна посадка Воробуса у поїзд Мукачево-Стрий. Я вбіг у вагон, який вже рушав. 🙂

Потім була дорога до Львова, яку ми провели у напівсонному стані. Ага, і як не згадати спів із Чорним бумером, про що розповім згодом.

Користуючись нагодою, дякую всім людям, які з мною їхали за компанію. 🙂

Автор статті: Vorobus.