Місяць березень, що минає, був особливим у житті українців. Снігопади накрили усю країну. Західняки пережили навіть дві хвилі. Природна аномалія викликала купу різноманітних емоцій у людей. Пан Воробус приділив значну увагу цій темі. Зробив він це абсолютно справедливо і гарненько висвітлював хронологію як снігопаду, так і боротьбу населення з ним.

Усі інформресурси світу писали про український сніг. Про бардак з прибиранням не писав тільки лінивий. Були серйозні аналітичні опуси та оригінально-злі та сатирично-веселі коментарі дописувачів в Інтернеті.

Досить критично до роботи наших комунальних служб поставились на більшості українських телеканалів. Кореспонденти дійсно по-повній відірвалися у своїх репортажах висвітлюючи роботу «рятівників» та коментарі урядовців.

Була серед телеканалів і «біла ворона». Це «Перший національний». Тільки на цьому каналі кореспонденти показали цілі шеренги двірників Києва, що одягнені в новенькі уніформи синхроном розчищали снігові замети. Найбільше потішили сюжети про даїшників, які розливали водіям гарячий чай із своїх особистих термосів.

Найцікавішим і можна сказати «унікальним» був репортаж про «волонтерів», одягнених у сині куртки з написом «партия регионов», які розчистили ледь не всі київські вулиці й отримали «велику вдячність» від мешканців столиці та гостей міста.

Звичайно, що сюжет про «сумлінних доброзичливців регіоналів» викликав тільки сміх та роздратування, бо зрозуміло, що владні засоби інформації далі тримають українців за лохів. Але…

Навіть при усьому глупстві провладного агітпропу від «Першого національного», у автора цих рядків виникла здорова (напевно) думка про роль і місце політичних партій та їх активістів у житті українського суспільства, а особливо в період біди, війни чи просто природної негоди.

Де були захисники інтересів громадян, які потерпали від негоди і колись голосували за ту чи іншу партію. Думаю, що при гучних клятвах лідерів українських партій і громадських організацій про потребу дбати за свого виборця і громаду в цілому, зовсім би не зайвим було побачити на вулицях міст і сіл України представників так званих партійних «осередків» та їх активістів з лопатами в руках. Як закликати людей виходити на вулиці і площі поборотися за якісь там законопроекти і реформи – то вони завжди гаразд. А як реально продемонструвати можливості партійного ресурсу при допомозі громадянам – слабО!

Не думаю, що це було б зайвим у час березневої негоди. Думаю, що така акція зовсім не була б смішною чи примітивною. Навпаки – реально корисною. Зрештою, це ж не в криївці відстрілюватися від окупанта (як колись давно робили українські реальні партійці-герої з ідеєю кращої долі для нації).

І ніхто з партійних лідерів України не подумав про допомогу людям. А для чого напружуватися? Хай влада париться, а рейтинги можна і критикою в опозиції отримувати…