Вчора ваш автор мав вихідний і з радістю відгукнувся на пропозицію колег – пана Юрія та пана Олега поїхати в гори або, як ще полюбляють казати люди, сходити в похід.

Вершину ми вибрали досить таки цікаву найвищу в Львівській області – гору Пікуй, висота якої 1408 метрів на рівнем моря.

Наша подорож розпочалася зранку (7 година) із автовокзалу, звідки й відправлявся автобус – Львів-Ужгород. Цілу дорогу думав чого це мені колись люди казали, що на Пікуй дуже важко добиратися.

Як виявиться згодом – нічого подібного, адже якщо є прямий автобусний маршрут, то все гуд.

Їхати до села Біласовиця, звідки й мав розпочатися похід з міста Лева приблизно 3 години. За цей час можна і поспати, і обговорити різні теми або ж просто поїсти канапки, якщо зранку не снідали.

Ось ми на місці, коротке збирання, переодягання і можна вирушати на гору. Скажу одразу ж, що з погодою нам пощастило. Воробус навіть не думав, що буде так тепло, адже понабирав із собою светрів, куртку і досить таки теплі кросівки. Прийшлося по дорозі це все скидати.

Але, як каже мій хороший друг, цитую: «Краще мати все з собою, чим потім мерзнути».

Перші кілометри дороги на вершину виявилися важкими для нас. Підйом досить таки стрімкий, але з часом перепади висот минають. Що мені сподобалася, так це маркування на гору Пікуй. Якщо йти по ньому, то ніколи не заблукаєш.

По дорозі ми двічі пересікали річку, тому якщо треба воду, то її спокійно там можна набрати. Спеціально дивився за грибами, але їх не було. Кажуть місцеві, що це пов’язано із тим що давно не було дощів і нещодавно були заморозки.

Ліс, рівнина, крутий підйом, знову ліс – саме з такими перешкодами ми зіштовхувалися при підйомі на гору.

Напевно найбільш важким можна назвати підйом вже на саму вершину. Тут біля підніжжя головне не піти так як ваш автор – навпростець, бо прийдеться багато лізти, а просто йти по маркуванню.

Якихось 2.5 години і ми на вершині гори Пікуй. Як же там красиво. Перед вами видніються неймовірні краєвиди. Скажу чесно, поївши ми навіть не хотіли йти додому. Погода була хорошою, тепло, ще би вогнище тут розпалити і життя вдалося.

Але, для любителів ночівлі в палатках скажу, що біля вершини краще не ночувати, бо є небезпека падіння каміння, краще вже трохи спуститися в ліс, саме там де я казав є вода.

Назад, звісно що ми спускалися значно швидше і це зробити вдалося менше як за дві години.

Додому їхали дуже задоволеними і щось мені так здається Воробус поїде на цю гору ще не один раз. Принаймні копієчку на пам’ять я таки на вершині кинув. 🙂

Автор статті: Vorobus.