Перш ніж писати про сучасну поезію – спершу треба пережити, переболіти словами, які мучили тих митців, про яких йтиметься мова.

Отже, сьогодні поговоримо про різних поетів – які представляють Поліський регіон. Власне, це – Тетяна Горбукова, Василь Бассараба, Михайло Дубов, Любов Пшенична, Микола Пшеничний та Лідія Рибенко. Усім їм належить поетичне слово, яке вершить дива. Не обтяжую вас інформацією, бо – якщо вам будуть до вподоби вірші – запитайте у мене чи попросіть, друкуватиму й факти із життя та більше поезій.

До вашої уваги поезія Тетяни Горбукової – знаної рівненської поетеси, авторки збірок «Среди миров» та «Не заключайте в рамки божество», відмінника освіти України. Тетяна Іванівна керує літературним клубом «Поетарх» у Рівному. «Поетарху», до речі, виповнилося тридцять років! Вітаємо! Бажаємо творчих злетів та натхнення!

Б. Чичибабину

О, Русь, обугленная ветром.
Спеленутая беспробудно.
Спасибо! В мраке беспросветном
Нам подарила боль и чудо.
О, мой Учитель!
Мир косматый
простерся пред ногами ниц.
В нем все – трагически и свято
От плах… до шороха страниц.

Василь Бассараба – поет, журналіст, краєзнавець ,автор збірок поезій «Воля» «Прісне і присмачене», та книги прози «Оксамитовий вітер» ось і його поезія…

Горинь

Моя ріка, незвідано глибока, –
Не тільки плин і не лише вода:
Мені всі дні твій погляд синьоокий
Бентежно так у долю загляда.
Тут, на твоєму березі квітчастім,
Де всі недолі — кволі і малі,
Я стільки років думаю про щастя.
Моє і наше, й нашої землі.
Я стільки років не минаю болю,
Вбираю все – від космосу до трав.
В народній долі бачу свою долю
Як хвилю цю у величі Дніпра.
Ця течія крізь дні і через далі,
В мороз і спеку, темінь і туман
Але на дні лишаються печалі
І чиста хвиля повнить океан.
Не вицвітуть Волині очі сині
І не засне ця вічна течія…
Мій син стоїть на березі Горині
Отак, як я, і там, де я стояв.

(продовження у наступнії статті).

Автор статті: Anna Folk.