Давно почав казати, що совок в побуті – це ще куди не йшло, але коли совок в голові – це вже біда і треба на людей з таким діагнозом викликати бригаду із закладу на вулиці Кульпарківській.

Це просто таки жах. Люди, які виросли при совку ще роками будуть намагатися його позбутися. Їм говори як краще, а вони все рівно роблять як за часів СРСР.

Зараз ви взнаєте на що так розізлився автор блогу.

Так от, критикувати установи та і людей старшого віку я не дуже люблю, стримуюся, але тут вже так наболіло що мушу.

Йде сьогодні зранку Воробус на роботу, розмовляє із своєю сусідкою, та просить при нагоді заплатити їй за воду та електроенергію, бо важко ходити.

Та що мені важко, ок, заплачу. Тим більше щось я давно не бував в ощадних касах. То родичі заплатять за послуги, то я через інтернет оплачу. Одним словом, пішов.

Ближче до обіду звільнився, маю вільний час, заходжу в ощадну касу, а там людей стільки, що склалося враження ніби там халявну ковбасу роздають.

Питаюся людей в черзі а чому так багато людей стоїть в черзі і не підходять до віконечок (їх працювало на той час три).

За мить чую відповідь від однієї пані на мові наших північних сусідів, що тут одна черга. Але, це ж повний нонсенс. Одні люди пенсію отримують, інші за послуги платять, однієї черги в принципі бути не може.

Стою 5 хвилин, 10 хвилин і тут черга має розділятися на три частини. Воробус культурно, без образ повторюю, звертаю направо і тут починається. Згадувана іншомовна пані знову ж таки починає мені казати що тут одна черга.

Нерви у автора блогу не витримали і я почав з нею у дуже жорсткій формі сваритися. Це ж треба, стоїть вона у віконечко за пенсією і ще всіма тут керує.

Думав, що люди, які стояли з боку трохи мудріші за неї, але ні. На жаль, я помилився. Решта бабусь почало захищати іншомовну панянку, промовляючи, цитую: «Ми вже тут годину і 10 хвилин стоїмо, тут одна черга і все, не лізь сюди».

У деяких моментах навіть почалися з’являтися образливі слова.

Було ще дві молоді дівчини та хлопець, але вони з тими квитанціями стояли як налякані, тільки би їх ніхто не рухав. Теж їм вітання, що за себе постояти не можуть.

Совок в голові – це найгірше що може бути, а якщо його ще поєднати із совком зовнішнім можна йти й вішатися.

Довго не думаючи, полаявшись теж, автор блогу покинув приміщення промовивши, що як жили в совку, так і живіть далі.

Реально, я не розумію як можна бути таким тугим. Для чого собі самим створювати проблеми, когось напрягати, лаяти, робити якісь черги незрозумілі?

Люди звикли стояти в годинних чергах при совку, не думати про новітні технології, лише б хтось за них все зробив.

Думав, що йдучи додому після роботи заплачу таки квитанції в іншому відділенні, але знову ж таки зась. Приходжу, черга велика і через 2 хвилини чую слова касира, цитую: «У мене нема інтернету, щось там зламалося…. приходьте завтра».

Так чи не краще оплачувати ті ж комунальні послуги в банку? Скільки вже можна боятися усього навкруги.

І ще я згадав Ольгу Vrubli, яка теж мала подібні, як Воробус, проблеми, але на пошті.

Автор статті: Vorobus.