Продовжую розповідати про нещодавню подорож Ігоря Воробуса та його приятеля – Ореста озерами Аршиці.

Перша частина розповіді завершилася тим, що ми лягли спати під кутом 45-ть градусів в таких хащах, що нікому би не побажав спати в таких умовах.

Незважаючи на те, що пів ночі лісом щось ходило, рохкало, ми таки змогли хоч трохи заснути. Прокинулися ми від того, що на дереві біля палатки горланив птах.

Напевно маячив нам щоб ми вставали чи що?

Про вчорашню сварку ми вже забули. Натомість почали думати що робити далі?

Перше, що ми почали робити, так це варити бограч. Вогонь розпалили досить таки швидко, тому якась година і карпатська страва була зварена.

Наїлися досхочу і почали уважно розглядати карту. Цікавило питання де ж ми промахнулися, що вчора озера знайти так і не вдалося.

Вертатися назад не хотіли, тому єдиним виходом було дертися вгору. Нашою рятівною соломинкою став райшток, який Воробус ще знайшов наприкінці минулого дня.

Зібрали речі, піднялися до нього (метрів 200) і почали йти в сторону озера ліворуч. Принаймні воно там мало бути.

Йдемо, йдемо, доходимо до точки де має бути озеро і розуміємо, що в карті «Західні Горгани» є помилка.

Справа у тому, що плямка на яку ми думали що це озеро виявилася простісіньким джерелом.

Ну, все терпець увірвався.

Може ну його це озеро і вертаємося в цивілізацію? Десь так у підсвідомості спершу подумалося. Але, пан Орест не хотів здаватися і запропонував вашому автору просто прочесати весь цей квадрат.

Ми і наверх лазили (там є досить таки гарна полянка і місце для ночівлі), і по боках дивилися. Проте, озера як не було колись, так і не було зараз.

І тоді мій колега сказав наступне: «Залишаємо рюкзаки біля джерела і спускаємося до самого низу, якщо озера так і не буде, то пошуки буде завершено».

Це були «золоті» слова, адже в метрах 500 від джерела внизу озеро таки було і ми його знайшли.

Орієнтир – річка, яка завершується, а потім знову починає текти.

Воно ніби сховалося від цивілізації і просило його не рухати. Тепер я зрозумів, чому в нього така назва – Забуте.

Ліворуч від озера є хороша полянка для ночівлі, але ми після короткого перепочинку вирішуємо повернутися за рюкзаками і рухатися у пошуку інших озер.

Коротенький обід біля джерела і ми вирушаємо в дорогу. Звісно, що іншого вибору як йти цим же райштоком, але в іншу сторону ми не маємо. Тому, ним і йдемо.

Вперше за два дні крокуємо чудовою стежкою. Так здавалося на перший погляд, бо з часом ми дійшли до завалів. А там, до слова, райшток переривається.

Знову муки, страждання? Десь так і було. Проте, цього разу ми вирішили пройти частину буреломів та повернутися в сторону села.

Як виявиться згодом річка нас виведе до стежки із синім маркуванням, що крокує в сторону поляни Мшана.

Почав накрапати дощик і ми зробили черговий кемпінг. Нарешті можна розслабитися, що ми і зробили.

Вечеря з гречкою, шашликом і хорошою українською музикою піднесла нам настрій.

Що цікаво, людей за два дні ми так і не побачили.

Коли лягали спати, то поставили собі за мету, що якщо наступного дня дощу не буде – будемо пробувати шукати озеро Аршиця.

По карті до нього було йти значно простіше.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.