Вихідні тривають, погода нас радує в останні дні своєю стабільністю, то ж можна спокійно брати приятелів, коханих людей та йти відпочивати на природі. Звісно, якщо ви це ще не зробили.

Воробус також скоро піде гуляти, але поки що порадує своїх читачів черговою публікацією.

А буде вона якби ви думали про що? Правильно, про нещодавню подорож на озера Аршиці. Про те, що ми там робити я вже описував детально по кожному дню, а зараз розповім про те, як ми цікаво їхали додому.

Отже, спакувавши речі біля нашого останнього кемпінгу – озера Росохан, ми потрохи попрямували до села Осмолода.

Саме звідти ми мали розпочати наше добирання до міста Лева. Все було би добре якби не відстань, яку нам треба було пройти. А це, за різними джерелами, близько 20 кілометрів.

Ну, добре, від озера до перехрестя доріг ти ще спускаєшся з гори, але ж згодом пішки таки треба йти і близько 3-ох годин, якщо й не більше.

Признаюся вам чесно, ще жодного разу цілий шлях мені долати не приходилося. То грибники мене підкинули минулого разу, то зараз в нагоді нам став – водій лісовоза, що взяв нас до себе після 5-ти кілометрів ходьби ногами.

Правда цього робити він спершу не хотів, але побачивши, які мозолі після 4-ох денного походу мав Ігор Воробус, таки погодився.

Що цікаво, їхав ваш автор у кабіні, а колега фактично на даху лісовоза.

Якихось хвилин 20-ть і ми вже приїхали в село. До автобуса, який наче мав би відправлятися в 17 годині ще залишалося більше півтори години.

Ми цей час витратили для того щоб хоч трохи перекусити. Благо, в місцевій кнайпі окрім пива були ще й «крокодили», які на певний період часу втамували наш голод.

Автобусна зупинка. Коли Воробус і Орест на неї прийшли, то просто таки налякалися. Виявляється окрім нас там було ще чоловік зо 15-ть точно туристів, які ходили на гору Грофа.

Як ми всі влізимося? Поруч стояла газелька і водій з відром вічно щось там бурмотав собі під вухо, цитую: «Йой, що то буде, йой».

З кожною хвилиною людей на зупинці збільшувалося, вже й два п’яних почали тинятися туди, сюди.

Щастя від Бога, що маршрутка приїхала велика-інша. А водій, що так бурмотав, за словами місцевих, поїхав до коханки і буде їхати завтра.

Ну, все запакувалися всі і вирушили в дорогу. Виявляється, що маршрутка в напрямку села Осмолода їздить лише двічі на день. Дорога в жахливому стані. Мабуть через те, що тут часто їздять лісовози. Тому не дивно, що по дорозі народу напакувалося в салон стільки що й сауни не треба.

Масла у вогонь підлили два п’яних, які не знаю чого, але зачепили водія. Почалися погрози один одному й навіть більше – в Рожнятові ледь не відбулася «стріла».

Думав, що водій буде мудрішим, але ж ні. Він спокійно виліз з маршрутки і пішов виясняти стосунки з місцевими.

Це дорога до Осмолоди, читачі блогу. Тут ще й не таке можна побачити.

Бійки вдалося чудом уникнути. Але, ж їхати то дороги на Львів ще було достатньо часу.

Трохи настій чоловічій половині людства покращили красиві дівчата, які сіли в якомусь селі і одразу ж почали загравати до осіб протилежної статі. Цирки просто…

Кажуть в цих краях чоловіки у попиті.

Потім бабки почали стосунки виясняти хто кому не дав місце, парасоль напхали в маршрутку, діти плачуть…

Недаремно я сказав опісля виходу з маршрутки, що мати звідти дівчину, то можна дуба дати сюди їхати.

На щастя, на трасі біля Долини автобус нас висадив і за декілька хвилин їхав ще один автобус Івано-Франківськ-Львів.

Ну, тут вже, як кажуть, пахне комфортом.

Воробус і колега собі нормально сіли і до самого міста Лева куняли згадуючи події 4-лх днів і, звісно, що маршрутку Осмолода-Калуш.

Автор статті: Vorobus.