Адреналін без емоцій

Адреналін

Кожна людина за своє життя відчуває приплив адреналіну. Зазвичай це круті відчуття: серце б'ється з великою швидкістю, розширюються зіниці, швидке дихання та відчуваєш приплив неймовірно велику кількість енергії. Комусь це відчуття не дуже подобається, бо він звик до спокою, а хтось навпаки залежний, як наркоман, потребує постійної дози адреналіну.

Я ж не можу себе віднести до першого типу людей,але до другого також. Хоча іноді мені дійсно не вистачає цього відчуття. Недавно я писав про мотивацію та про те, що досить скаржитись і просто треба взяти і зробити те що хочеш. Та не завжди в мене виходить зробити те, що хочу, потрібен якийсь поштовх, мотивація. І дуже часто таким поштовхом, є адреналін в крові. Хоча він вже як наслідок від впливу та сприйняття різних подій та речей.

Сьогодні зранку я намагався порснутись, але це було важко зробити, бо я ліг дуже пізно і нормально не відпочив. Каву зранку я не п'ю, взагалі пю її дуже рідко, бо вона таки не дуже добре впливає на організм. Намагаючись прокинутись, я думав про те що мені допоможе піднятись з ліжка та почати свій день. Як правило в мене є якісь неприємні спогади, які пов'язані з певними людьми чи подіями і ці спогади мене мотивують щось зробити, тому, як час від часу їх пригадую та отримую приплив адреналіну. Але цього ранку вони мене не мотивували, мені було на них все рівно.

Я просто лежав, мимоволі згадував періодику свого життя, як би це дивно не звучало, але так було. Згадував себе ще зі шкільного віку, що робив та говорив, згадував людей з якими тепер не спілкуюсь. І можливо, чи не вперше, згадуючи події свого життя я нічого не відчував, таке враження що я дивився історію людини на яку мені абсолютно байдуже. Це дивно та незвично.

Отже, я продовжував згадувати все що було зі мною, це було схоже на подорож по велетенській будівлі з безліччю дверей до кімнат та прихованих приміщень. в яких стоїть екран на якому програються сюжети з кіно, кіно з мого життя. Ніби все просто та логічно, але як буває напевно в кожної людини, не можу сказати що у всіх, бо я цього не знаю, в цій велетенській будівлі пам'яті є приміщення вхід до яких заставлений та завалений різними речами так, що ми туди не заходимо, тобто не згадуємо. В когось це відбувається підсвідомо, а в когось свідомо, як правило це залежить від самої людини та від подій які стались. От і я просто випадково наткнувся на таке приміщення, на такий спогад.

Я навіть не знаю чи хотів я його забути, можливо це було випадково, але скоріше сталось підсвідомо( підсвідомість, як правило, є розумнішою свідомості, це висновок з власного досвіду), для мого добра, бо я думав би про ті події постійно і це мені б заважало. Подивившись ці події в екрані телевізора у своїй голові я не відчув нічого, мені було знову байдуже, абсолютно ніяких емоцій суму чи радості, злості чи ненависті. Нічого, абсолютно нічого, просто байдуже. Мене моя байдужість дуже здивувала, я не повірив собі, я й досі собі не вірю згадуючи цей ранковий момент. В момент мого здивування і повторного перегляду давно забутих подій, я відчув те, що не очікував.

Точніше я звик до того, що після того як я згадаю щось я відчуваю приплив адреналіну. Але спершу йде похідна емоція від спогаду,а тоді вже приплив адреналіну. Цього разу цього пункту не було. Натомість приплив адреналіну був настільки сильний, що я просто не міг лежати у ліжку, це було схоже на ефект від 3-4 випитих чашок міцного еспресо.

Але це не зовсім вдале порівняння, я не зможу коректно описати чи порівняти це відчуття. Скажу лише те, що це був кайф,якого я не відчував раніше. Я не міг сидіти, стояти чи просто робити, щось як зазвичай. Мене в прямому сенсі " ковбасило", я встиг зробити все що запланував і навіть більше того. Я дивувався сам собі, я був щасливий що отримав дозу адреналіну не роблячи нічого особливого та без різних емоцій чи відчуттів. І ще більше неймовірно те, що це сталось 7 година ранку, а зараз майже сьома вечора та я досі не можу відійти від цього. Мене досі тримає та не відпускає ,я себе не впізнаю. Моє серце ще досі б'ється з шаленою швидкістю, але це не причиняє мені дискомфорту.

І на роботі моя продуктивність також досить непогана встигаю зробити все і навіть більше, працюючи пів дня без перерви бо мені вони непотрібні( як правило я періодично роблю собі перерву і відпочиваю). Я зовсім не стомлений, я повний сил та енергії і я не знаю, що мені буде далі, як довго це буде тривати. Пишучи це, я розумію, що мій стан можна було б описати двома трьома реченнями, але зараз так не можу. З мене ллється потік слів, який намагаюсь зібрати до купи та впорядкувати. Це частково в мене виходить, а можливо і ні. В принципі це не важливо і мене це влаштовує. Єдине, що зараз важливо, як довго це буде зі мною відбуватись і чи матиме це якісь наслідки. Адреналін без емоцій, це ніби пальне для машини, я так не звик це нове, але мене це влаштовує, навіть не так, це просто ніяк це просто продуктивно і добре. І я майже нічого не відчуваю: немає суму чи радості, ненависті чи злості, лише приплив адреналіну. Просто без емоцій, і це чудово!



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*