Раніше давав відповідь на свої питання про те, чому так мало друзів і чи взагалі їх має бути багато.

Але тема не зовсім розкрита, є ще запитання, а вони потребують відповідей. Жаль, що не завжди легко знайти відповіді. Але завжди треба їх шукати, навіть якщо не знайдеш, то спроба знайти відповідь набагато краще ніж нічого.

Чому нас залишають друзі або ж просто ті люди, які були нам близькі? Чому, ті кого ми знали в дитинстві та ділилися всім, зараз ніби на знають нас. Чому ми втрачаємо людей?

Я намагаюсь собі відповісти, але відповідаючи, не до кінця себе розумію, ніби ділюсь на дві особистості. Одна сприймає відповідь, а інша шукає далі.

Колись ми гралися разом в дворі, ночували один в одного, вдома. Ми ділились солодощами та разом робили щось не дуже хороше, і таки разом отримували за це від батьків. Дитинство проходило на «ура».

Але потім ми виросли, почали знати більше людей і в один момент ми забули усе. А потім проходить певний час, можливо ми вже навіть дорослі, ми бачимо один одного та в голові згадується дитинство.

Але ми не настільки близькі, ми втратили зв’язок. Можливо це тому, що дітьми не повністю розуміли того, що відбувається навколо, як існує світ. Та й нам було просто все рівно, наші характери не мали значення. Але потім ми стали частиною великого суспільства, яке нас навчило всьому.

І ми перестали бути такими ж щирими та простими, як у дитинстві.
Ми почали шукати, якісь приховані причини чи не справедливість, перестали просто вірити у чесні слова. Тим самим, самі ж, поступово закриваємо себе від приємних зв’язків.

І коли люди йдуть, то слід перевірити себе, чи ми не є причиною цього.

Іноді є інша ситуація, що просто близька людина покидає нас. Найпоширеніша ситуація, це коли кохана людина покидає тебе. Можливо вона просто йде від тебе, через різні обставини, а можливо її залишає життя.

В будь якому випадку це боляче, це важко пережити і ще важче дати собі відповідь на питання – «Чому так сталось, або ж чому сталось саме так?».

І дійсно важко коли втрачаєш близьку людину, і не важливо за яких обставин. Комусь можливо легше, пережити смерть дорогої людини, ніж жити та знати, що вона живе десь без неї. А комусь навпаки.

Сам переживав ту ситуацію, коли кохана людина, яка стала, як кажуть, рідною душею, просто залишила мене. І я це пережив, це все у минулому. Але я так і не зрозумів, чому так сталось, чому вона залишила мене.

І чому інші хороші друзі перестали такими бути, просто пішли за межі нашого контакту.

Але я зрозумів наступне. Це все не важливо, зовсім не важливо. Так, я знаю, що це виглядає не дуже нормально, але не іноді на потрібно шукати причини. Треба просто приймати той результат, який маємо.

Ми міняємось впродовж життя, ми не такі, які були рік або два або п’ять років тому. І якщо взяти це до уваги, то ті люди з якими нам було цікаво, наприклад, рік тому, зараз буде більше ніж не цікаво.
Якщо б знайомились зараз, а не тоді, то можливо і не змогли б знайти контакт.

Я переконаний в тому, що випадковостей не має. І в кожній події є свій сенс, просто не про все нам потрібно знати. Не на всі питання треба давати відповідь. Не кожну загадку треба розгадати. Не кожна людина має лишатись з нами до кінця. В певні моменти нашого життя, ми зустрічаємо людей саме в потрібний нам період часу. І не важливо, як довго вони з нами будуть, важливо те, що ми будемо пам’ятати.

Сьогодні я прочитав одну цікаву фразу: «Головне посеред дороги, не обернутись назад і не вирішити, що потрібно розпочати все з початку».

І дійсно так є. Життя це шлях, на якому , впродовж мандрівки трапляються люди. Комусь з них нам по дорозі, а хтось просто йде на зустріч і не зупиняється.

Головне це розуміти і якщо людині з нами не по дорозі, то не слід вертатись назад міняючи свій маршрут. Треба просто йти далі і приймати те, що дає нам життя. А воно сповнене випадковостей. Якщо життя це дорога то вона не йде по прямій, вона кружляє та повертає в різні сторони. І хто його знає, можливо через багато пройдених кілометрів ця людина буде йти не на зустріч, а ваші дороги будуть йти в одному напрямку. А намагаючись вернутись назад, та йти в іншу сторону, ми ризикуємо просто збитися з маршруту та заблукати.

Не все так погано і біля нас є люди. І навіть, якщо наші шляхи розходяться то не треба шукати цьому причину, краще просто зберегти у пам’яті цей відрізок пройденого разом часу. Це буде краще, як для нас так і для тих хто нас покидає. Не ускладнюй нічого, прийми те, що дає життя і віддай те, що воно забирає.

Автор статті: Yar_Ik.