Сьогодні знову на вулиці спека, важко дихати та постійно хочеться пити.

В таку спеку навіть важко думати, насолодитись улюбленою музикою ти просто розcлабитись.

Їдучи в громадському транспорті виникає тільки одне бажання – відчути приємну прохолоду. І ось відчуваючи так звані “муки” від пересування наповненою людьми маршруткою я згадав про зиму та про те, яка приємна прохолода. Але, водночас згадалось і те, що зимою постійно виникає інше бажання – зігрітись.

І я задумався, ми люди надто мінливі та не постійні. Весь час бажаємо того, чого зараз не має: літом -зимової прохолоди, а зимою літнього тепла…Ми постійно чогось шукаємо не звертаючи увагу на те, що маємо зараз, саме в цей момент.

І можливо тому не завжди відчуваємо себе добре. Мимоволі в голові пригадався уривок з пісні українського гурту:

“Всі в пошуках всебічної важливості
Розгублені від власної мінливості”

І справді, щось таки в цьому є. Забагато прагнемо та шукаємо, і врешті решт не можемо на лаштуватись на щось одне через те, що надто часто відволікаємось на непотрібні речі, чи взагалі самі не знаємо чого нам треба.

Але, чому все саме так, чому ми є не постійними в багатьох речах? Справа в нас чи не зовсім?

І знову я шукав відповіді для себе, здається що знайшов! Багато хто може не погодитись з тим, що я напишу далі, але це просто моя суб’єктивна думка і нічого більше.

Дуже часто старші люди говорять, що колись було краще: були добріші люди, інші, кращі цінності і тому подібне, а зараз все по іншому. І чомусь мені ця думка до вподоби.

Я звичайно прожив надто мало, щоб робити якісь глобальні висновки, але все ж таки. З кожним роком, з кожним новим поколінням люди втрачають частинку людяності і це побачив навіть я, хлопець якому все рівно на те, що відбуваєтьcя навколо.

Простий приклад: Іноді буваю в своїй школі, заходжу привітатись з вчителями, яким був не байдужий. Коли заходиш в школу, то перше що кидається в очі, це діти, а точніше їх поведінка.

І згадуючи себе та своїх однокласників в такому віці, розумію що все помаленько йде під три чорти. Не хочу цим хвалитись, але, наприклад, в п’ятому класі в нас було більше поваги до вчителів та однолітків, ми більше слухались вчителів і більше цінували те що маємо. А зараз це все трошки не так.

Як мені здається частково причина в суспільстві в якому ми живемо, та в тих умовах, які воно диктує. Всьому можна знайти заміну, завжди можна купити нове, ніж намагатись зремонтувати те, що вийшло з ладу.

Так це з одного боку навіть дуже чудово, бо можна не переживати за багато речей. Але коли такий підхід застосовується майже у всьому, то до цього звикаєш і з часом відносишся до всіх речей однаково.

І це виходить більше підсвідомо, це навіть не зауважуєш. І тому важко знайти постійність, бо все можна замінити. Як матеріальні речі, так і людей. Ми не так дорожимо тими людьми, яких знаємо, не слідкуємо за тим що говоримо, адже дуже часто байдуже, просто все рівно, що буде з тими людьми. Ми завжди знайдемо когось іншого.

Ми не цінуємо інших людей, а вони в свою чергу не цінують нас. І так продовжується без зупину. І це більше ніж просто не добре, на мою думку це призведе до не відворотнього суcпільного краху. Здається що з цим важко щось зробити, але таки це реально.

Як кажуть: – ” хочеш змінити світ, то почни з себе”.

І так справді є, всі речі взаємопов’язані. Якщо хочемо бути важливим чи потрібним для когось, а не просто людиною, яку можна замінити, то просто слід так само ставитись до інших.

Так, не зразу до нас почнуть ставитись так само, як ми. Але можна потерпіти. Можна почати всього лиш з декількох речей. З тих же друзів, старатись більше ставити себе на їхнє місце, увійти в їхнє становище. І просто думати перед своїми діями. Адже все може бути так, як ми захочемо.

Автор статті: Yar_Ik.