Похід Воробуса і компанії на вершини Хом’як та Синяк. Частина третя - Блог про Львів

Похід Воробуса і компанії на вершини Хом’як та Синяк. Частина третя

Вершина Синяк

Продовжуємо .

Чи міг тоді Воробус здогадатися, що підняття на вершину Синяк буде ще екстремальніше, чим на Хом’як.

Погода ніби стабілізувалася та й зрештою в районі згадуваної вище гори снігових хмар не було.

Минаємо капличку в якій кожен охочий може помолитися, натрапляємо на свіжі сліди й маркування. На Синяк або хтось йшов, або ж хтось цим шляхом спускався.

Вітер стих, сніг перестав і підніматися було приємно. Плюс навігатор показував, що йти до вершини не так далеко як це здавалося на перший погляд.

Але, це було лише до виходу з лісу. Коли ми вийшли на хребет погода кардинально змінилася. Навкруги все замітало, був шквальний вітер, а видимість була близько нуля.

Прийшлося вдягати капюшон та рукавиці.

І, навіть незважаючи на всі складнощі підйому, підкорення вершини Синяк вирішено було продовжити.

Особисто мені було цікаво побачити каміння про які неодноразово згадували мої друзі. А їх то не було. Ми йшли по рівній дорозі й боролися з сильним вітром.

Знали б тоді, що йдемо по так званому казнізу, який надув якраз злісний вітер. В один прекрасний момент із наших членів команди провалився в сніг і дна він не почув. Добре що вчасно схаменулися й витягнули його.

Також читайте:   Оптимальний похід в гори за Воробусом

Налякалися добряче й суттєво відійшли ліворуч з цього карніза, а тут і каміння нас знайшло. Йти ставало все важче й важче. Сліди замітало за мить, плюс до цього всього через брак заряду Воробус і компанія втратили навігатор.

Почали задумуватися над власною безпекою… Вечоріло..

Тому, вершину Синяк ми побачили знизу, а безпосередньо до неї вже не лізли. Для чого? Витратили значну кількість часу, щоб потім екстремально спускатися?

Ми вирішали дати задню й швиденько поверталися назад. Слідів дійсно не було видно, вітер не стихав і єдиною нашою мрією було втекти назад у ліс.

За якихось пів години саме в ньому й були і видихнули з полегшенням. Так можна й загинути на тому Синяку.

Спуск до полонини Хом’яків був спокійний. Жодних ознак того, що ще кілька хвилин тому ми були в сніговій пастці не було.

Навіть скажу більше, хмари почали розходитися й нарешті можна було помилуватися красою гір.

Попереду нас чекав теплий час та смачна вечеря, яку приготував один із наших приятелів та знову ж таки екстремальний спуск вночі.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*