Юрій Іванишин є одним з вихованців Академії НФК «Ураган» (Івано-Франківськ). На жаль, він не став гравцем основного складу «Урагану». Однак, наразі він працює дитячим тренером у рідній «ураганівській» Академії та разом зі своїми юними вихованцями торує шлях до нових перемог івано-франківського клубу.

– Юріє, ти є вихованцем одного з перших випусків Академії НФК «Ураган». З якого віку ти пішов до «ураганівської» Академії?
– Після шостого класу, я пройшов відбір до ДЮСШ №3, де вихованці цієї школи жили та навчалися у спеціалізованому класі з футболу школи-інтернат №1 (зараз це школа №27). Володимир Слободян був нашим тренером з футболу. Паралельно він працював у ДЮСШ «Ураган», от завдяки йому у мене відбулося знайомство з футзалом. Серйозно цим видом спорту почав займатися у дев’ятому класі.

– Твій випуск відомий, перш за все, тим, що з нього вийшов Петро Шотурма, який не тільки довгий час був наймолодшим гравцем в історії «Урагану», а став першим вихованцем Академії НФК «Ураган», який з’явився у основному складі «драконів». Хто ще був у одному випуску разом з тобою та Шотурмою?
– Справді, Петро був тим талантом, який явно виділявся посеред всіх інших. Багато чого можна пригадати. Він міг сам обіграти всю команду і забити гол, виграти гру, турнір. Разом з нами ще були Тарас Королишин, Стас Паньків, Ваня Луканюк.

– Чи були такі гравці, які були талановиті, але так і не змогли розкрити свій потенціал?
– Думаю, багато хлопців, з якими ми вчилися в «інтернаті», в силу різних обставини, не до кінця розкрили свій потенціал. Не хотів би нікого образити, якщо забуду, але найбільше пригадую – Андрія Лучківа та Любомира Куріша. Залучали їх до тренувань з основною командою, вони часто визнавалися кращими гравцями на турнірах, пам’ятаю, навіть їздили у Санкт-Петербург на міжнародний турнір за юнацьку збірну України. На початкових етапах я взагалі вважав Любомира з Петром рівним по силі, а, можливо, і сильнішим.

– Чемпіонат УДЮФЛ серед гравців 1992 року народження був дуже сильним і за іменами, і за командами. Що можеш згадати про турніри УДЮФЛ, у яких тоді брав участь «Ураган»?
– Справді, чемпіонат УДЮФЛ серед гравців 1992 р. н. був достатньо хорошого рівня, особливо для мене, так як я був на рік молодший, але тоді так було, що часто проводили спарені турніри. На той момент футзал, а особливо дитячий, тільки набирав обертів у нашій країні. Цікавим фактором було те, що дуже часто можна було побачити, як команди грали просто футбол у спортзалі. Дехто навіть не знав добре правил цієї гри.

– Які поєдинки у рамках УДЮФЛ тобі найбільше запам’ятались?
– У рамках УДЮФЛ найбільше запам’ятався Кубок України з футзалу сезону 2007/08 у м. Суми, де я брав безпосередньо участь. Там ми стали володарями кубку України. Багато часу пройшло. Та все ж пригадую напружені матчі були проти команд з Енергодару, Сум, Борисполя, Харкова.

– Пропоную поекспериментувати та уявити таку ситуацію: юнаки 1992 року народження грають не в УДЮФЛ, як було тоді, а спочатку у Вищій лізі (U-15), а потім – у Юнацькій Екстра-лізі (U-17), як є зараз. Який турнір за своїм рівнем був би сильнішим?
– Гадаю, що кожен турнір у своєму віці має свою вагу та значимість. Закономірно, що Юнацька Екстра-ліга буде сильнішою за рівнем. Цікаво було б зіграти у ЮЕЛ. Як бачимо зараз стараються створити всі сприятливі умови для юнаків, щоб було все по дорослому. У наш час такого не було.

– Чому ти вирішив стати дитячим тренером?
– Якісь частинки дару тренерства, напевно, передалися мені від батька, який свого часу був тренером з боксу та підготував багатьох майстрів спорту. Як тільки я вступив до школи-інтернат №1, то зрозумів, що своє життя поєднаю з футболом. Буду або футболістом, або тренером. Ось так все і закрутилося.

– Зараз ти працюєш в «Урагані», але вже у якості дитячого тренера. Які принципи гри ти намагаєшся передати своїм підопічним?
– Сучасний футзал змушує зараз шукати нових гравців, які будуть вміти обігрувати, забивати, оборонятися відбирати м’ячі тощо. Іншими словами, різнопланових футзалістів. Щоб зростати до ідеалу, вони повинні бути впевнені у собі та не боятися помилитися.

– В Академії НФК «Ураган» завжди на вагу золота були гравці, які вміли нестандартно думати на майданчику та які могли би одразу пристосуватись до швидкого та комбінаційного футзалу, який завжди сповідував «Ураган». На рівні дитячих команд U-11 та U-10 складно чи легко впроваджувати таку філософію?
– Над цим і працюємо, щоб шукати, розвивати хлопчиків, які не стандартно мислять. Бо, як показує практика, саме такі діти, а в майбутньому дорослі гравці вирішують долю матчу. Я б назвав це не філософією, а постійним навчанням не стандартно мислити та діяти. Важка праця над собою, для гравця, та клопітка робота для тренера, над своїми вихованцями.

– і наостанок: чи мрієш ти повторити шлях Івана Скіцка та пройти від тренера дитячо-юнацької команди до «основи»?
– Скажу відверто: планую пов’язати своє життя з тренерською діяльністю та рухатися вперед цією стежиною. Стараюся багато вчитися, дізнаватися щось нове від своїх колег, щоб постійно прогресувати у цьому напрямку. Робота, робота і ще раз робота. Тільки так можна досягти успіху. Вважаю, що важка праця даром не минає.

Автор статті: Terentyev.