Минулого тижня мав зустріч з новообраним директором – Львівський протезний завод – Львівське КЕПЗПіП Pasha Vasyluyk.

Павло запрошував в гості на завод, але так як зараз не найкращий час для подорожей загалом, домовилися зустрітися за чашкою кави, познайомитись та загалом з користю провести час.

Розпочну одразу з хорошої новини – завод хоч і частково але відновлює свою роботу! Починають приймати замовлення, запрацював стаціонар, що на мою думку, на сьогоднішній день є найбільшою скарбницею та почестю підприємства. В наш час особливо важливо, щоб люди, які потребують допомоги, мали куточок де їм раді, де їм допоможуть не лише фізично, а і морально.

Потроху виплачують кошти працівникам. Якщо не помиляюсь, покрили вже три місяці боргу, залишилося ще стільки ж. Дуже важливо вберегти цей завод і не дозволити аби те, що покликано допомагати – було ліквідовано. Павло – молодець. Мені дуже імпонує те, що ми зійшлись з ним у більшості питань. Це і те, що саму концепцію підприємства треба переформатовувати, і так само що те, що там робили (особливо візки) не годиться до вживання, особливо коли людина має важчу форму інвалідності. Я прямий, тому одразу розказав про свій досвід з протезним заводом, який був купа років тому. Але, так само, треба бути чесним: моя ситуація не проста, і не дивно що тоді люди мені не змогли там допомогти. Проте, віддам належне, був молодий персонал який щиро хотів допомогти і думав над тим, що можна було б придумати. На заводі я і познайомився зі своїм товаришем, «сталевим» другом – Pasha Champion з яким товаришуємо вже з десяток літ. ?

Мені до вподоби філософія новообраного керівництва. Відчувається, що людина хоче допомогти тим людям, які цього потребують, йому цікава думка безпосередньо людей з інвалідністю, думка тих, хто першочергово приходить за допомогою. Також дуже мені було приємно почути те, що Павло також вважає що першочергово і обов’язковим є наявність психолога, який має людині в стаціонарі допомагати та підтримувати і відновленні після тої чи іншої травми. Павло має за мету змінити бачення протезного заводу як такого, зробити його новою, невід’ємною частиною в житті тих, хто цього потребує.

Люди зможуть приїхати на якісь форуми, провести майстер-класи, поділитись досвідом чи банально поспілкуватись та з користю провести час.

Пам’ятаю, ще коли дідо працював, а це вже років 10 тому, вже тоді стаціонар був вкрай важливим для хлопців які приїжджали і з’їжджалися туди в один той самий час у році, щоб банально разом провести час, поспілкуватися та пограти в карти. Це є надважливим, хоча, на перший погляд, може здатись дурницею…

Покращити своє здоров’я не лише фізично, а й ментально. Павло, щиро бажаю тобі успіху! Ти прийшов не в легкий час, але прийшов! Не побоявся відповідальності і маєш бажання до змін, а це – найголовніше! Завжди радий до співпраці та радий знайомству! ?