Коли спека розчиняється над морем, пустеля затихає у прохолоді. Вона ще довго не засинає, а гойдає під великими зорями на солоних вітрах стомлене сонце, яке стомилося за день і теж прагне перепочинку.

Тоді в пустелі стає холодно, якось незбагненно і невимовно холодно. Так, наче в світі ти сам на сам з цим холодом, який дошкуляє і проймає навіть крізь зимову куртку.

Тепло може стати тільки від спогадів про ранкове тепло, або від гарячого чаю, який можна купити на стоянках у бедуїнів, або ….

Або, але все за порядком…

Аїд, гід, який щоночі чекає паломників біля підніжжя гори Синай, щоб провести їх скелястими стежинами туди , де народжується сонце. Яке моє велике здивування було з того, що людина,яка жодного дня не була в школі, не закінчувала університетських студій , вільно володіє російською і англійською мовами, а інколи навіть вправно видає пару фраз італійською, в такі моменти мені здавалося, що я живу в пустелі, а не Аїд.

Ви добре почули?
Аїд народився і живе в пустелі, але знає хто такий Джузеппе Верді, знає за його оперу Аїда, і знає, що вона була написана для
відкриття оперного театру в Каїрі.

Мені захотілося записатися на студії до пустелі. В місце, де живуть щасливі люди, де на піску розквітають білі лілеї, (комп’ютер вправно мені виправляє на гриби))) але ні, білі лілеї, де люди живуть в гармонії з світом і собою, а найбільшою радістю і гордістю для них є їх Пустеля….

Я безмежно люблю Львів, Львів понад усе, але щоразу засинаючи, я хочу повернутися в пустелю, дописати свої казки….

Автор статті: Olena Bilous.