І знову настав час ретроспективи на футзальному порталі «5х5». Цього разу ми згадуємо матч, який з плином часу можна було би (і потрібно!!!) вважати принциповим з політичної точки зору. А як буде інакше, коли зустрічаються збірні України та Росії? Звісно, інакше ніяк. І якщо хтось одразу згадає півфінальний матч Євро-2022 та нереалізований Петром Шотурмою пенальті, який вивів росіян у фінал, то мова піде не про цей поєдинок. А згадувати ми будемо поєдинок у груповому етапі Євро-2005, який проходив у чеській Остраві. І тоді збірна України потрапила до групи «А», де також опинилась команда-господарка турніру – Чехія, а окрім неї – збірні Нідерландів та Росії.

Перед очним поєдинком між двома географічними сусідами ситуація у групі «А» була наступною. Росіяни мали дві перемоги, а українці у стартовій грі поступились господарям майданчику (1:2), а потім переграли збірну Нідерландів (4:1). Перемога над росіянами дозволяла українцям посісти перше місце у групі «А» за рівної кількості очок зі своїми суперниками по цій грі. Тобто, саме перемога в особистій зустрічі виводила би «синьо-жовтих» на перше місце у групі «А», і, відповідно, на півфінальне протистояння з другою командою групи «Б». Відповідно, росіян влаштовувала навіть нічия – тоді саме вони би виходили у півфінал у ранзі переможця своєї групи. Але був і такий варіант, за якого росіяни могли не вийти з групи: для цього вони мали би програти збірній України з різницею у п’ять голів. Звісно, навряд чи хтось на це розраховував. Але бажання перемогти своїх північних сусідів та вийти у півфінал з першої сходинки у підопічних Геннадія Лисенчука явно було. Тим більше, потрібно було ще тримати у голові паралельний матч між Чехією та Нідерландами, від якого теж частково залежала підсумкова ситуація у групі «А».

Про те, що в українців є серйозне бажання перемогти у цій грі, можна було судити по першому удару в цій грі, але Корідзе не вдалося влучити у дальній кут воріт Степанова. Росіяни відповіли дальнім ударом, на який зреагував Попов. Варто сказати, що росіяни намагались грати першим номером, аби не давати українським візаві можливості створювати контратаки. Тим більше, що Пилипів вже натякав, що він може втекти на побачення з Зуєвим (у цьому епізоді Маркін свідомо сфолив проти 11-го номера збірної України). Тим не менш, українці все-таки намагалися знайти шпарину у захисті російської збірної. Зокрема, це міг зробити Ситін, який не втілив у гол передачу Корідзе. Взагалі треба сказати, що українцям у цій грі потрібно було більше грати першим номером. Однак, Геннадій Лисенчук, вочевидь, вважав, що не варто з перших хвилин насідати на ворота Зуєва. І, можливо, був правий, тим більше, що російська команда всі-таки нехай і так явно, але все-таки тримала гру під своїм контролем. Тим не менш, «синьо-жовті» зробили акцент на гру у захисті, яка виправдовувала себе, хоча іноді Попову доводилося вступати у гру. Особливо варто сказати про те, як дисципліновано відіграла свою першу зміну друга четвірка українців, яка робила акцент саме на грі в обороні, не дозволяючи своїм візаві створювати багато небезпеки біля воріт Попова.

А коли ближче до екватору першого тайму на майданчику знову з’явилась перша четвірка українців, то вона одразу зробила гол. Причому, це взяття воріт сталося практично з нічого. Ситін завдяки перекату позбавився опіки двох суперників та пробив з-за меж штрафного майданчику, і Степанов був змушений діставати м’яч з сітки власних воріт. І буквально тут же Ситін міг подвоїти перевагу української збірної, але не встиг у падінні переправити м’яч у ворота після чи то удару, чи то прострілу від Корідзе. Але трохи згодом росіяни спробували притиснути українців до власних воріт, і навіть змусили їх кілька разів порушити правила. Проте, підопічним Олега Іванова не вдалося скористатися своїми «стандартами». Однак, разом з тим, було видно, що атакам російської команди не вистачало гостроти, у той час як українці знову показували своє прагнення застати суперників зненацька за рахунок контратак, і в одному з таких епізодів Шайтанов прострілював на Ковальова, який знаходився біля дальньої стійки, проте росіяни цей пас встигли «прочитати».

В цілому же варто зазначити, що гра українській команді давалася, а забитий Ситіним гол додав підопічним Геннадія Лисенчука впевненості у своїх діях. Щоправда, на 13-й хвилині Хамадієв змусив українців понервувати, проте Попов надійно зіграв у воротах, відбивши цей удар одного з лідерів російської збірної. Тим не менш, після цього моменту російська команда на деякий час взяла ініціативу в свої руки, створивши кілька моментів біля воріт збірної України, проте зрівняти рахунок підопічним Олега Іванова не вдавалося. Цей атакувальний порив російської збірної незадовго до кінця першого тайму міг трохи «загасити» Кудлай, проте Степанов зміг впоратися з ударом української «вісімки». У росіян же найкращий момент у першому таймі мав Іванов, який за 42 секунди до перерви вже обіграв Попова, проте в останній момент Кудлай підстрахував свого воротаря, не давши забити «десятці» російської збірної.

З початком другого тайму збірна Росії збільшила кількість атак на ворота Попова. Однак, українці, варто їм віддати належне, вистояли при спробі такого стартового штурму від своїх опонентів. Більше того – фактично перша відповідь «синьо-жовтих» у другій 20-хвилинці стала результативною. Усе почалося з того, що Малишев порушив правила проти Корідзе. Сам же постраждалий і виконав штрафний удар. М’яч після гарматного удару капітана збірної України долетів до капітана збірної Росії (Маркіна), від якого і зрикошетив у ворота. Так рахунок став 2:0 на користь збірної України, і це, звісно, аж ніяк не вкладалося у головах російських футзалістів. А вже за кілька миттєвостей українці могли збільшити свою перевагу, проте в останній момент Малишев випередив Корідзе та вибив м’яч куди подалі. А якби цього не сталося, то Корідзе цілком реально міг би втілити у гол передачу Кудлая. Далі – більше. Ситін вийшов на ударну позицію, перед тим розхитавши Маркіна, проте його удар прийняла на себе стійка. А ще за кілька хвилин був близьким до голу Шайтанов, проте з його дальнім ударом впорався Степанов. Безумовно, якби українці реалізували ці моменти, то вони би не тільки закріпили свою перевагу, але й наблизили би провал російської збірної, яка за таких умов була би близькою до невиходу з групи. Але, на жаль для українців, і на щастя для росіян, ці нагоди не були реалізовані.

Росіянам знадобився час для того, щоб прийти у себе після таких потужних атак української збірної. Вони намагалися створювати моменти, але дії підопічних Олега Іванова далеко не завжди відрізнялись гостротою. До того ж, українці продовжували грамотно захищатися. А коли було потрібно, у гру вступав і Попов. Тим не менш, ближче до середини другого тайму росіяни активізувалися, і у Попова додалося роботи. Проте, захопившись атакою, росіяни на 28-й хвилині проґавили розрізну передачу на Кудлая, який вийшов віч-на-віч зі Степановим, але не зміг переграти воротаря російської збірної. І це був ще один «дзвіночок» для російських футзалістів, що збірна України шукатиме свої шанси. І вона справді їх шукала. Чого вартий бодай би момент Шайтанова, який з перспективної позиції влучив у стійку.

Після екватору другого тайму росіяни почали шукати ключі до воріт Попова за рахунок індивідуальних дій. І такий підхід приносив свої плоди, оскільки голкіпер збірної України був змушений багато працювати. Українці намагались відповідати контратаками, але були проблеми з останньою передачею. За таких подій ставало розуміло одне: росіяни не хотіли програвати, вони дуже хотіли вийти у півфінал саме з першого місця. Тому, варто було очікувати ще більш гострих дій від підопічних Олега Іванова. І тиск на ворота Попова з кожною хвилиною ставав більшим, у той час як українцям вже не вдавалося так вдало тікати у контратаки, як було до цього. Тим не менш, на 36-й хвилині «синьо-жовтим» вдалося вибігти у контратаку, яка могла би стати результативною, проте знову на заваді стала стійка. Цього разу в неї влучив Брунько.

А вже за кілька миттєвостей збірна України отримала покарання за всі свої змарновані моменти. Після розіграшу ауту Хамадієв виграв позицію у Шайтанова, і з «п’ятачка» переправив м’яч у ворота Попова. Після цього росіяни спробували одразу дотиснути українців, аби якомога швидше зрівняти рахунок, проте разом з бажанням забити другий гол у діях підопічних Олега Іванова стало ще більше поспішних рішень, і це було на руку українцям, які продовжували грамотно захищатися в останні хвилини матчу. Це призвело до того, що Олег Іванов узяв тайм-аут, після якого Маркін вийшов п’ятим польовим гравцем у складі збірної Росії. Але вийшов Маркін трохи згодом. Поки ж у росіян був хороший момент буквально після тайм-ауту, але Душкевич не замкнув дальню стійку після прострільного пасу Маєвського. Тільки після цього Маркін вийшов у якості «літаючого воротаря». І за 52 секунди до кінця гри розіграш зайвого гравця міг принести успіх росіянам, проте Хамадієв не влучив у ворота Попова з вбивчої позиції. За 13 секунд до фінальної сирени українці заробили п’ятий фол, тому їм тепер потрібно було дограти кінцівку зустрічі дуже акуратно. І підопічним Генадія Лисенчука це вдалося.

Таким чином, українцям вдалося виконати кілька завдань одразу. По-перше – перемога над росіянами з рахунком 2:1 забезпечила українцям перше місце у групі «А», і, відповідно, вихід у півфінал на другу команду групи «Б» – збірну Іспанії. По-друге – збірній України вдалося взяти реванш у збірної Росії за поразку в матчі за третє місце на чемпіонаті світу 1996 року. І по-третє – вигравати у росіян завжди приємно.

Трохи скажемо про те, якою надалі була турнірна доля збірної України на Євро-2005 у Чехії. У півфіналі «синьо-жовті» поступились чинним (на той момент) чемпіонам світу – іспанцям, які потім і здобули титул чемпіонів Європи. А у матчі за третє місце підопічні Геннадія Лисенчука не змогли взяти реванш у італійців за поразку у фіналі Євро-2003. Таким чином, українська команда фінішувала четвертою. І це був останній раз, коли команда під орудою Геннадія Лисенчука опинилась у топ-четвірці за підсумками чемпіонату Європи. Повторення подібного результати довелося чекати довгих сімнадцять років, коли на Євро-2022 збірна України під керівництвом Олександра Косенка фінішувала четвертою, програвши у матчі за «бронзу» іспанцям. Але це вже інша, більш новітня історія українського футзалу…

Євро-2005.

17 лютого 2005 року. Чехія. Острава. «Арена Сареза».

Україна – Росія – 2:1
Голи: Ситін (9), Маркін (23 – автогол) – Хамадієв (37)
Україна: Попов – Ситін, Пилипів, Корідзе, Кудлай – Ковальов, Шайтанов, Замятін, Брунько – Нестерук
Росія: Степанов – Маркін, Малишев, Хамадієв, Іванов – Маєвський, Фукін, Король, Душкевич – Левін, Абишев
Попередження: Хамадієв (12)

Автор статті: Terentyev.