Важкі часи зараз переживає наша держава. Та й людям особливо не має куди поїхати розвіятися. Особливо це стосується чоловіків, для яких виїзд за кордон під замком.

Тому, людям треба шукати альтернативні шляхи відпочинку. А такими, безперечно, є наші улюблені Карпати. Скільки там ще є всього цікавого й невіданого. Для прикладу нещодавно автор цих рядків відкрив для себе дуже цікаве місце. Знаходиться воно на горі Діл, що біля села Недільна Самбірського району.

Відоме це місце тим, що саме тут розташована унікальна Вежа Пам’яті, якій не має аналогів не лише в Україні, а й у решті Європи.

Теплого суботнього дня Воробус і компанія вирішили вибратися у подорож і таки знайти цю вежу.

Доїхати до неї можна зі сторони Самбірщини, а також від Східниці. Ми обрали другий варіант. Дорога до села Жданівка, а саме звідти треба розпочинати свій шлях до вежі, зайняла близько трьох годин. Вже потім, після того як звернете з траси до самого села дорога стане фактично ґрунтовою. Щоб наші читачі орієнтувалися звідти треба розпочинати свій маршрту. Транспортний засіб можна припаркувати біля місцевого Народного дому. Також орієнтиром ще може бути база відпочинку «Родинне гніздо».

Як згодом ми побачимо, до Вежі при бажанні можна виїхати і на автомобілі, але це не наш тип відпочинку. При хорошій погоді можна й прогулятися. Тим більше, що маршрут на гору Діл прекрасний, проходить через ліс і, де-не-де, можна натрапити й на лісові дарунки.

По часу дорога від стоянки автомобіля і до вежі зайняла близько години. Але, але і ще раз але, воно цього вартувало. Коли я прибув до пункту призначення і побачив це творіння, то на мить отетерів. Це найкраще місце, де я бував за останні 2-3 роки.

Тиша, спокій, поруч є багато альтанок і навіть міні-хата аби тут сховатися під час дощу чи навіть снігу. Зрештою, вежа, висота якої складає близько 43 метри. Якщо так сказати на хлопський розум, то це десь аналог 12-типоверхового будинку. Краєвиди тут просто неймовірні.

А тепер уявіть собі як туди було підніматися та стояти на самій вершині при сильних поривах вітру. Інколи у мене та моїх колег аж «мурахи бігали по спині» так було лячно.

До речі, як ви гадаєте, а скільки сходинок треба подолати аби піднятися на сам верх? Відповідь на це запитання дізнаєтеся у найближчих постах даного ресурсу.

Поки що ж б’ємо у дзвін – це символ пам’яті людей, які поклали життя за нашу країну, виконуємо національний гімн і рухаємося далі – у пошуках нових пригод.

Автор статті: Vorobus.