40 кілометрів зайвого шляху заради одного мосту: наша пригода біля Стрия

Якщо колись ваш покірний любив лазити по вершинах Карпат і не тільки, то тепер я, схоже, перекваліфікувався. Або, як кажуть у народі, перевзувся.

Буває…

Тепер, якщо кудись і їжджу, то намагаюся шукати щось цікаве, незвичайне, а інколи й таке, про що раніше навіть не знав. Як, наприклад, найдовший міст через річку Стрий.

Про нього я чув уже давно, але все ніяк не вдавалося туди доїхати. Цього року нарешті це вдалося.
І тепер, коли побачив цю локацію наживо, маю нову мету – повернутися сюди вже в теплу пору року, взяти намети, шашлики й залишитися на ночівлю. Місце для цього, схоже, ідеальне: поруч річка Стрий, а отже, влітку можна буде ще й покупатися.

Але спочатку треба було цей міст знайти. І саме тут розпочалися наші пригоди.

Їздив я цього разу разом із колегами. Спочатку відкрили інтернет, знайшли приблизні координати мосту й побачили, що розташований він неподалік села Нижня Стинава.

Вбили населений пункт у навігатор і, як то кажуть, полетіли. Від Стрия – це приблизно 25 кілометрів в одну сторону. Здавалося б, нічого складного.

Приїхали в Нижню Стинаву, почали шукати міст… і досить швидко зрозуміли, що ми явно не там.
Як виявилося згодом, безпосередньо в село заїжджати не потрібно. Треба було знайти автобусну зупинку Нижньої Стинави, адже саме звідти починається дорога до мосту, який сполучає Нижню Стинаву з Розгірчим. До слова, саме в Розгірчому розташований відомий скельний монастир.

Але легких шляхів ми шукати не стали. Вирішили об’їхати міст з іншого боку. У результаті отримали ще близько 40 кілометрів дороги.

З часом будинки людей залишилися позаду, а навколо вже запахло Карпатами. Приблизно за 500 метрів до бажаного місця ми залишили автомобіль і далі пішли пішки.

Згодом запахло вже й річкою. Стрий був зовсім поруч. Як, власне, і міст.
І ось він мене справді вразив.

Коли вперше ступаєш на цей міст і починаєш переходити його над річкою на такій висоті, фобія висоти може з’явитися навіть у тих, хто раніше її не мав.

Перші хвилини трохи моторошно.

А потім звикаєш. Настільки, що вже починаєш робити селфі на фоні Стрия.

Відчуття, скажу вам, ще ті.

І навіть втома після дороги не заважає емоціям, які залишаються після такої поїздки. Навпаки – розумієш, що всі ці зайві кілометри були того варті.

Копієчки в річку цього разу не кидав – навпроти якраз ішли інші люди. Саме вони, до речі, й повідомили нам головну новину: на міст можна було спокійно потрапити з боку Нижньої Стинави і не робити той величезний гак, який зробили згодом.

Що ж, тепер будемо знати. А сюди я обов’язково ще повернуся.

Автор статті: Vorobus.