23.09.2026 р. 
Артем Терентьєв — поціновувач української культури та людина, яка вміє помічати важливе у, здавалося б, звичайних речах. Свої переживання, емоції та думки він переносить на папір у формі поезії. Пропонуємо вашій увазі три його нові вірші, написані під впливом подій, музики та особистих переживань.
“Зелені вогні” (20.08.2026., Київ)
Після чергової атаки ракет
Ми зелені вогні моніторимо з ранку,
Аби жодний “Калібр” або “Шахед”
Не забрав чиєсь життя до світанку.
Коли в соцмережах питають: “Живі?”,
Ми в коментарях відповідаємо,
І того, чиї руки в нашій крові,
На багато століть проклинаємо.
Після нової безсонної ночі
Зелені вогні мерехтять не у всіх.
Хтось не побачить світ на власні очі.
Хтось після удару ракети затих.
В цю мить списки друзів перевіряєш,
Бо вогник зелений – це знак надії.
Тільки тоді новий день починаєш,
Шукаючи шлях до здійснення мрії.
Після чергової атаки ракет
Україна знов продовжує жити,
Бо жодний “Калібр” та жодний “Шахед”
Не здатні країну цю придушити.
Вірш “Зелені вогні” я написав нещодавно, знаходячись у холі Палацу спорту, де чекав на відбій повітряної тривоги, щоб піти працювати на матчах “Кубка Нескорених”. Після переглядів чатів, де всі одне одного питали: “Живі?”, я згадав один з віршів Tетяни Яровициної, і вірш написався сам собою.
“Пінк Флойд. Стіна” (23.08.2026., Київ)
Місіс Флойд на дзвінок не відповідає.
Їй зараз байдуже на звуки його.
Вона в обіймах іншого забуває
Про законного чоловіка свого.
Пінк з Нью-Йорка дружині телефонує,
Бо він загладити хоче провину.
А вона зараз в ліжку з іншим кайфує.
Він – у думках відбудовує стіну.
Піднята слухавка, але там – не вона.
Там чийсь чоловічий голос ворожий.
З цієї цеглини збудувалась стіна.
Він вже нічого змінити не може.
Пінк у себе пішов, йому все байдуже.
Він від світу всього відсторонився.
Знову він на собі зациклився дуже,
В стані “Comfortably numb” опинився.
Пінк забув, що йому вже треба йти в люди,
Бо фанати його вже зачекались.
Його фантоми переслідують всюди.
Та всередині вже щось обірвалось.
Пінк намагається забути кохання.
Пінк вже не хоче в цим світі лишитись.
Він виходить на своє шоу останнє,
Аби потім у стіні розчинитись.
Думаю, багато хто знає, що я люблю “Пінк Флойд”. І нещодавно я ходив у кінотеатр “Жовтень” на спецпоказ культового фільиу “Пінк Флойд. Стіна”. Я цей фільм дивився раніше, але тільки в інтернеті, а тут – на великому екрані. І цього разу фільм вплинув на мене так, що вже наступного ранку був написаний вірш.
“Знову летять ракети на Київ…” (17.09.2026., Київ)
Знову летять ракети на Київ – удар за ударом.
Земля від групового залпу гуркоче.
Ворог знову лякає балістичним кошмаром,
І довести усіх до паніки хоче.
Ворог жорстко б’є по цивільних посеред ночі,
Коли обмаль часу, щоб знайти укриття.
Прагне він назавжди заплющити наші очі,
Перетворити на пекло наше життя.
Московити нам хочуть зробити вічну пітьму,
Щоб постійно в страху цивільних тримати.
Після нової атаки Київ знову в диму.
Після відбою люди знов хочуть спати.
А під ранок, після атаки, в Києві сонце зійде.
Його промені скрізь хмари диму пройдуть.
З ними знов віра у Перемогу нашу прийде.
Вони добрі новини з фронтів принесуть.
Знов летіли ракети на Київ – удар за ударом.
Били по кілька разів без перестанку.
Знову ворог лякав нас балістичним кошмаром.
Але найтемніша ніч – перед світанком.
Цей вірш писався вночі під час балістичної атаки на Київ, коли було кілька ударів поспіль. Дописаний вже був незадовго до відбою. Хоча перші нотатки почав робити нещодавно, під час однієї з дронових атак, коли Київ був у диму.
Автор статті: Terentyev.
Написати коментар