Дощ припинився і ми пішли далі.

Дійшли до роздоріжжя й побачили, що у порівнянні з минулим роком на початку маршруту на гору Ключ встановили табличку, яка сповіщає про те куди йти.

Одразу ж пригадав 2016 рік, коли я і мої колеги не знали куди йти. Тоді так все весело було, що думали що нічого й не знайдемо.

Йдемо прямо по новій дорозі, по сторонах залишаються чудові галявинки на яких, так собі думаю, влітку збирається дуже багато людей. Принаймні обладнані столики свідчать про це.

Десь у думці промайнула думка, що можливо це не йти по звичайній автомобільній дорозі, а спробувати пошукати старий шлях.

Пробуємо… і в один момент ваш автор розуміє, що це буде довго й невідомо чим це завершиться. А нам то треба повернутися у Львів, наметів то з собою ми не мали.

Таки вирішили йти новою дорогою до самої вершини. Час від часу по дорозі зустрічаємо вказівники, які сповіщують про вірний шлях.

Розчаровує вирубка. Я то все розумію, що нову дорогу треба робити, до монументу їздить на свято Трійці багато людей, але ж і все підряд вирубувати не треба.

В іншому разі вершини як такої згодом не стане.

Що цікаво, знову ж таки згадуючи минулі роки можу сказати, що нову дорогу дійсно зробили аж до самого монументу. Хоча, те в якому вона стані – це вже інше питання.

Повно глини, а ще як йде дощ, то заїхати сюди можна лише на джипі чи щось типу української Ниви.

По дорозі на Ключ зустріли лише одного туриста. І то він був не дуже задоволений побаченим.

Ми ж нарешті дійшли до меморіалу й взялися розкладати вогнище. Тут як і раніше дуже класно. Свого роду тиша, яка заспокоює.

Тут спочивають сини українського народу – Стрільці Січовії. Саме так написано на меморіальній таблиці.

На самій вершині істотно похолодало. Чи ти циклон налетів, чи то просто хмара закрила сонце, але прийшлося одягатися тепліше.

Вогнище з п’ятого разу, але таки вдається запалити. Помітно, що тут падали дощі й все навкруги сире.

Тим не менше, обід вдалося зробити.

Планую колись сюди приїхати на більше чим один день. Тут можна і скелі пошукати, і в село Труханів спуститися. Кажуть, що там є цікаве озеро, де можна переночувати.

Трохи відпочивши та пообідавши, Ігор Воробус і компанія почали спускатися з гори Ключ у напрямку водоспаду Кам’янка.

На цей раз пішли іншою дорогою і круто заблукали. Про це ви можете прочитати тут.

На автобус таки встигли. Хоча, після 19 години його на дорозі що веде зі Сколе зустріти маршрутку вкрай важко. Принаймні ми на неї чекали близько 50-ти хвилин.

Будуть нові подорожі й нові пригоди. У планах вашого автора цього літа мегакруті маршрути.

Залишайтеся з нами…

Автор статті: Vorobus.