Продовжую розповідати про сходження вашого автора й компанії на гору Риси. Минулу частину розповіді завершив тим, що ми приїхали у Закопане, почав падати рясний дощ й, окрім поїдання різноманітних смаколиків у хостелі, ми більше нічого не бачили.

Вночі дощ не припинявся, а навпаки посилився. Якщо бути чесним, то у мене були великі сумніви що ми взагалі кудись заліземо. Хоча б до Морського Ока було б добре зайти.

Тим не менше, поснідали, зібрали речі, виселилися з хостелу й поїхали у напрямку «ока». Воно знаходиться у 20-25 кілометрах від Закопане. Заблукати неможливо, адже є багато вказівників та й туристів туди їздить дуже й дуже багато. Згодом я у цьому переконаюся.

Біля входу у парк, звідки й почнеться наша подорож до Морського Ока та гори Риси, є велика стоянка для автомобілів. Вона – платна, але місця швидко завершуються. Вхід у парк також платний. Ціна квитка символічна. Якщо не помиляюся в районі 40-50 гривень.

Зібравши речі, наша компанія вирішила йти до гірського озера, навіть незважаючи на те, що дощ не припинявся. Сходження на Риси залишалося відкритим.

Щоб наш читачі розуміли, від стоянки автомобіля до дива-природи йти близько двох годин. Дорога тут нормальна, асфальтована, інколи є стежки через ліс. Є як безкоштовні, так і платні туалети, генделики, а також велика кількість джерел. Недарма кажуть, що у парку на воді можна суттєво зекономити.

Щодо кількості людей, то на Морське Око йдуть не лише молоді, а й старші люди, жінки з візками й навіть бабусі з дідусями. Кілометражу ніхто не боїться.

Коли дійшли до Морського Ока, то зрозуміли чому люд так масово сюди приходить. Дивишся на гірську водойму й просто кайфуєш. Виникає бажання роздягтися й тут скупатися, але вказівники сповіщують що цього робити не можна, як і ловити рибу чи годувати качок. За сміття й взагалі мовчу.

Навкруги настільки чисто, що по дорозі на Риси ми зустрічали косуль, які без проблем стояли біля води й пили воду. Вони не бояться людей з тепловізорами, які лише чекають поки їх хтось «завалить».

Довго сидіти біля гірського озера ми не стали. Дощ припинився й наша компанія вирішила йти далі – у напрямку Чорного ставу та вершини Риси.

Що таке Чорний Став? Це не менш красиве озеро в годині ходьби від Морського Ока. До нього йти дуже просто. Треба просто звернути ліворуч, пройти по березі «ока» й згодом різко піднятися вгору.

Вражає… коли ти стоїш і бачиш ці дива-природи з висоти пташиного польоту. Плюс і погода зрозуміла що ми приїхали з далекої України й хочемо побачити все як слід.

Все це добре, фото напам’ять ми зробили, але ж сходження на Риси ніхто не відміняв. А тут почалося найцікавіше. Двоє членів нашої команди вирішили далі не йти. Вони, як і більшість людей, які тут були спустилися вниз. Ваш автор теж мав сумніви чи дертися вверх, але п. Володя таки мене переконав не здаватися.

Все-таки, не кожного дня є нагода побувати на найвищій вершині Польщі.

Чи вдасться мені дійти до кінцевої точки, про це та не лише читайте у третій частині розповіді.

Автор статті: Vorobus.