Пішовши не туди, ми змушені були або ж повертатися назад і по-новому підніматися на гору Кам’янка, або ж шукати шлях «пекельним» жерепом навпростець. Здавалося що заповітна вершина – це космос. Але, це лише так здавалося. Наша група вирішила обійти зарослі, а потім вже стрімко піднятися вверх. Звичайно, кожен член нашої команди у собі матюкнувся не один раз зі словами «Що я тут роблю, чому я не сидів внизу і так далі». Через якусь годину з лишнім ми таки вилізли на якусь більш-менш нормальну стежину. Дихати стало легше та й наближення до Кам’янки обнадіювало. Читати далі...

Робочий тиждень триває й на далі обіцяна розповідь про наше сходження на гору Кам’янка. Одразу ж хочу зазначити, що навіть у своєму найстрашнішому сні не міг подумати про існування такої вершини. А знаходиться вона, до слова, недалеко від озера Синевир. Читати далі...