Наступила осінь, пора відпусток позаду, а отже треба потрохи готуватися до зими, а якою вона буде – побачимо вже через декілька місяців. Тоді почнуться морози, проблеми з опаленням, лижі, сани і так далі. Ой, щось ваш автор перегнув трохи палку.
Знаю людей, що ще поїхали лише відпочивати на море, а я вже про морози. Нижче ви зрозумієте чому я так почав говорити про зиму.
Отже, на зиму треба що? Правильно – продукти. А який найнеобхідніший продукт харчування українців – картопля, яку треба або садити самому, або ж просто купляти.
Чи є цьогоріч урожай картоплі?
Про це та багато іншого читайте далі.
Читати далі...
15.09.2012 р. 
Осінь – золота пора, можливо навіть моя найулюбленіша. На вулиці і не холодно, і не тепло. Такий собі релакс. А ще якщо поїду десь за місто, скажімо в село чи в Карпати, то взагалі життя вдалося.
Нещодавно ваш автор досить таки тривалий час був у селі. Як вам сказати тривалий, був десь близько тижня. Настільки я звик до села, що навіть не хотілося їхати до Львова.
Чому? Про це читайте у сьогоднішній статті як і те, чому, на мою думку, у селі жити краще чим у місті.
Читати далі...
За усіма екзистенційними принципами усі люди на Землі є рівними перед Богом. Ця рівність доведена Вищим розумом самою суттю народження, життя і смерті Людини.
Незалежно від того, чи ти ефіопський бомж, чи чукотський мільярдер, все одно святий Петро відправить тебе на територію казанів із гарячою смолою, і ти будеш спостерігати вже у покуті, як ще живі «боряться» за право потрапити у потойбічне суспільство рівних.
Із проголошенням незалежності, в Україні досить довго і гнило відбувався конституційний процес. Нову демократичну Конституцію депутатський корпус «вродив» у ніч на 28 червня 1996 року. А до цього у нас, як у незалежній державі, діяла конституція уже неіснуючої УРСР (з якимось там обрізаннями і доштуковуваннями).
За певної політичної коньюктури до української Конституції 1996 року вносились зміни, які трасформовували повноваження різних гілок влади. Це було у 2004 році, потім повернули назад у 2011 році. Зрештою, на український народ ці маніпуляції влади не впливали, простим громадянам було на це начхати рясним насмарком.
Якби за княжих часів була жовта преса та інтернет-таблоїди, пости про князя київського Володимира Святославовича зашкалювали б у своїх рекордах із відвідування, а власники цих інформаційних ресурсів возили б гривню мішками на возах.
Історично, традиційно склалося, що ми, українці, за віросповіданням є християнами східного обряду. У дохристиянські часи наші предки були язичниками та вірили у всяких перунів, сварогів, ярил, дажбогів, лелів, лад та іншу водяну та лісову чухню. Цей з претензіями на аналітику опус має за мету прослідкувати появу й утвердження світової моно релігії на наших землях.
Чесно вам скажу писати вже сьогодні якусь статтю не було бажання та і поки додому доїдеш часу йде дуже багато, але випадок який нині відбувся зі мною так мене розвеселив, що напевно буду його згадувати ще довго.
Отже, останнім мені багато хто із друзів, знайомих, читачів почали казати що я старію, на голові з’являються лисини, що вік вже не той і треба нарешті одружуватися. Хто не знає скільки Воробусу років, то відповідаю – рівно 25-ть або як кажуть у народі «чвертка».
Із цікавістю та гумором ми любимо поспостерігати як чубляться українські політики. Особливо захоплює писколупка у парламенті коли починають рватися костюми від Армані та літати шкари від Бруні. Але нашим хлопакам-політикам йой як далеко до усвідомлення того, що значить небезпека боротьби за владу.
Звичайно, що підлості людській немає меж: вороги можуть і прибити (по-тихому), можуть кримінал пришити (із помпою). А ні, щоб, як у старі добрі часи: взяв військо, вийшов у відкрите поле, із високо піднятою головою та мечем в руці пішов на ворога.… Хто переміг у відкритому бою, той і правий. Ото часи були.
Існує думка, що українці найбільші пацифісти в світі. Нікого ніколи не завойовували і тільки бідаки терпіли знущання загарбника та боролись за власну територію. Ха! Та вже в ранньому середньовіччі ми давали перцю направо і наліво, тобто із Заходу на Схід і навіть дальше. Прикладом цього може слугувати діяльність князя Святослава.
У світовій історії дуже рідко зустрічалися випадки правління монарха-жінки. Щось подібне було, напевне, тільки в Англіі (і то в період раннього парламентаризму та зародження буржуазних відносин). А княгиня Ольга – єдина княжна раннього феодалізму, яка виконувала в державі функцію головного сеньйора. Але не єдиного…