Вчора вашому автору разом із Jorgenom довелося побувати у сусідньому Тернополі.

Що ми там цікавого побачили, чи сподобалося нам місто, чи кинули ми копієчку на пам’ять читайте далі.

Свого часу мені вже доводилося бувати у цьому місті на Західній Україні, але щоб повністю його розгледіти ніяк не вистачало часу. І ось, вчора, нарешті така нагода трапилася.

Їхали ми в Тернопіль машиною, по дорозі, як не дивно, нічого особливого ми не побачили, тільки розсмішили нас даішники, які стояли на дорозі, де можна їхати 100 і більше і нікого не зупиняли.

Ми ще кепкували, що вони Vorobusa чекають. 🙂

По приїзді в Тернопіль, перше що нам і всім кидається в очі, так це велике озеро, яке розташоване майже у самому центрі цього міста.

Ми його відвідали, але це було згодом. А наша екскурсія розпочалася із вулиці Руської, яка являється основної вулицею міста.

На окраїни міста ми так особливо не йшли, а трималися ближче центра, щоб не заблукати. Та, ми таки заблукали і пана П з нами не було. 😀

Спершу ми відвідали місцевий футбольний стадіон «Нива», на якому грає однойменна команда.

Що сказати?

Страшнувата ця споруда, але що вже добре, там іде реконструкція і згодом стадіон набуде нового вигляду.

Одразу ж біля стадіону розташований парк Слави, у якому є багато пам’ятників героям війни, стоїть танк, БТР і «Родіна мать».

А потім ми заблукали.

Замість того, щоб піти в центр ми полізли шукати якийсь ще парк у сторону кінця міста. Там на нас чекали такі катакомби, що мені на деякий момент здалося, що я не в Тернополі, а десь в Лівії. 😀

На центральну вулицю ми таки вийшли, але втратили приблизно хвилин сорок дорогоцінного часу.

До центру ми вирішили їхати вже транспортом, а саме стареньким тролейбусом, якого у Львові не побачиш. У наступних статтях я розповім про поїздку ним.

І ось ми в центрі.

Вулички Тернополя не такі широчезні як, скажімо, в Києві, але ширші, ніж у Львові.

Йдемо ми йдемо, аж тут прикол.

Стоїть пам’ятник не знати кому, бо він був до нас задом.

Я з колегою давай вгадувати хто там буде?

Колега сказав, що це Франко, я – що це Чорновіл, бо ми знаходилися на вулиці саме Чорновола, а виявилося що це Пушкін. 😀

Дуже гарно в цьому місті на Театральній площі, парку імені Шевченка, бульварі Шевченка, а театр Тернополя вражає своєю архітектурою.

Шкода що у цей день в Тернополі не працювали фонтани. Як мені згодом пояснили місцеві мешканці, це викликано тим, що їх вмикають лише у вихідні дні.

Про кожен пам’ятник і церкву я говорити не буду, бо їх там багато (найприкольніший це пам’ятник птаху), а скажу краще цікавинку, що в Тернополі я побачив багато чорношкірих людей.

Та безумовно візитною карточкою міста є озеро, про яке я розповім вам, у наступній статті на нашому блозі.

На озері ми кинули копієчку, щоб згодом ще коли-небудь сюди повернутися.

Загалом, Тернопіль – місто невеличке, якщо добре захотіти, то його можна обійти так за години три, але файне. 🙂

Автор статті: Vorobus.