Новий рік ми зустріли. Напевне залишки шуби і олів’є вже повикидали з холодильників. Завтра почнемо ходити по супермаркетах і базарах у пошуках пшениці і маку на кутю та сушених грибів на підливу. Різдво скоро.

А ялинка в хаті таки тішить око і малечі і дорослим. Блимають китайські гірлянди, зберігаючи добрий настрій українцям (і не тільки).

Колись за радянських часів дуже важко було купити у вільному продажу якісь цікаві цяцьки-прибамбаси для прикрашання ялинки. Якщо іграшки ще продавалися, то кольорові світелка були великим дефіцитом і потрібно було мати серйозні блати на промтоварних складах чи базах, щоб дістати гірлянди.

Якщо у когось вдома ще збереглися старі кольорові ялинкові лямпочки, то вони стопроцентно мають залишки ремонтування: за багаторічну експлуатацію десь потрібно було заізолювати синьою ізолентою провід, десь запаяти контакт, десь вкрутити малогабаритну (часто з іншої гірлянди, а тому «не таку» за формою) лампочку. Усім у ті часи було відомо, що простенькі лампочки до ліхтариків на 2,5 вольта (чи вата – точно не розуміюся) підходили замість кольорових згорілих конусних гірляндних.

Тобто, радянська гірлянда на ялинку стала своєрідним символом газдування у напрямку полагодити, зремонтувати, запаяти… Викинути поламане було неможливо. Свідомість людини спрацьовувала виключно у бік позитивної дії. Напевно та радянська гірлянда (та її відсутність у магазинах) виховала не одне покоління інженерів, які починали свій шлях від паяння дротиків новорічних лямпочок-вогнів.

Тепер тих гірлянд комуністичний Китай поставляє до вибору до кольору. В автора цих рядків (zarsa), як і в кожного просунутого українця також є та китайська ялинкова радість. Років так три тому заплатив аж 15 гривень. А вчора перестало воно блимати. Активні хороводи навколо ялинки привели до обриву контакту.

Коли стається біда – на допомогу завжди готовий прийти кум. У кума (ймення якому Jorgen) є чудо техніки – паяльник (справжній, доби «розвинутого соціалізму»). Прихопивши з собою пляшку коньяку і п’ятнадцятигривневу (!) китайську гірлянду прийшов за допомогою. Весь успіх паяння нам забезпечив досвідчений в інженерній справі пан Архіваріус. Відремонтована (і навіть десь вдосконалена) прикраса таки запрацювала.

Поки відбувався процес паяння, кума-господиня ще й стіл смачний накрила. Пляща пішло на «ура». Як все-таки добре, що є хороша традиція лагодити речі. Бо купівля нового світелка за кілька гривень ніколи не принесе такого задоволення як спільні зусилля доброї компанії мужніх і вмілих чоловіків, об’єднаних спільною метою – «добре поспілкуватися» при хорошому столі за чаркою якісного хмільного напою.

Українці! Ніколи не викидайте поламаних речей. Відремонтуйте їх. І ви зекономите кошти родини, дістане масу нових вражень, поспілкуєтеся з кумом, піднімете власну самооцінку, а ваші нащадки від покоління до покоління будуть передавати легендарні оповіді про предка – майстра на всі руки!