«І знову порожня кімната та вистигнув мій чай…» – напевно так можна описати мій внутрішній стан. Бо за вікном йде дощ, а зараз шоста десять ранку і я не можу спати, як зазвичай. І я думаю про те, що буде далі і чого не буде. Моя душа ніби порожня кімната, але це вже не важливо…

За вікном йде дощ, сотні капель розбиваються об скло вікна моєї кімнати, створюючи приємний та знайомий шум. Не знаю чому, але шум дощу завжди заспокоює, ніби створює звуковий покрив та затишок. І це добре, мені потрібен затишок, саме тут і саме зараз.

Але кімната таки порожня і не смакує холодний час. Так тут колись було життя, у цій кімнаті був вечір, горіли свічки, віддаючи тьмяне світло, та жила любов. Але пройшов час, згоріли свічки та й погасли, в ліжку вже ніхто не лежить, на ньому тільки зім’яте, холодне простирадло, а на недопитій чашці чаю залишились сліди її губ.

Це все, кімната порожня і холодна, без життя, без мрій, просто холодна картинка. І не знаєш, що і коли буде по-іншому… Але головне не переживати, бо таке життя, така реальність…

Але треба щось робити далі, далі жити, далі рухатись. Можливо ще трохи по лежу, відчуваючи себе в фрустрації та дивлячись в стелю, а потім встану і почну приводити все до ладу.

Викину згаслі свічки, свічники поставлю на свої місця і почну заправляти не охайне від кохання ліжко. Під час цього я, можливо, зупинюсь та буду згадувати вчорашній вечір блаженно вдихаючи їдкий дим сигарети. Але потім знову примушу себе піднятись і наводити далі порядок. Я витру весь пил, поставлю всі речі на свої місця і брудні речі занесу у прання.

І буде здаватись що порядок готовий, все рівно та на своїх місцях, ніколи не скажеш, що тут жила любов, та я забув про вчорашній вечір, проте я побачу поглядом чашку холодного чаю, а на ній сліди ЇЇ губ. І я знову все згадаю.

Згадаю це захоплення, ці пориви юного божевілля та гарячі очі, я згадаю порвані коханням простирадла та залежані подушки, згадаю сльози та розбитий посуд і я далі буду все згадувати…

Та потім зупинюсь, візьму цю чашку і поставлю на полицю, ще раз окину поглядом, вийду з кімнати та зачиню її двері…

І можливо прийде ще не один день до того часу поки хтось загляне в мою кімнату, можливо я ще не скоро відчиню для когось її двері.

Але тоді коли це станеться, кімната буде сповнена приємного та затишного хаосу і мені буде надзвичайно добре та я буду щасливим, я чомусь знову погляну на полицю, а там чашка холодного чаю, а на ній сліди твоїх губ і я все згадаю…

А поки порожня кімната… Порожня кімната що зветься душа…

Автор статті: Yar_Ik.