15.09.2016 р. 
Вже вечір, в мене був насичений день, я відчуваю ознаки втоми. Зараз є бажання розслабитись, проте кількість думок в голові не дають мені заспокоїтись. Їх настільки багато і вони такі різні, що єдиним виходом для досягнення спокою є тільки виклад думок в текст, мені потрібно писати.
Я згадав давно не писав про реальні відносини, тому зараз напишу саме про них.
Читати далі...
Єдина людина на все життя – це реальність? – думки та поради. День шостий
Вже вечір, в мене був насичений день, я відчуваю ознаки втоми. Зараз є бажання розслабитись, проте кількість думок в голові не дають мені заспокоїтись. Їх настільки багато і вони такі різні, що єдиним виходом для досягнення спокою є тільки виклад думок в текст, мені потрібно писати.
Я згадав давно не писав про реальні відносини, тому зараз напишу саме про них.
Читати далі...
Насиченим видається сьогоднішній день для Воробуса. Навіть протягом дня не мав часу порадувати наших читачів новими публікаціями. А тем то є багацько.
Але, це не означає, що цього не зроблю після приходу додому.
Тому, не гаймо часу, а розпочинаємо…
Винники – місто районного значення, але тим не менше, підпорядковується місту Львову, а саме Личаківському району, адже знаходиться в якихось 5-ти кілометрах від цивілізації.
Хоча, якщо прогулятися Винниками, що й зробив нещодавно Воробус, то розумієш, що це місто з кожним днем все більше та більше розвивається.
На цьому блозі я не так давно, але встиг написати сюди трошки речей. Та й взагалі пишу не так давно, тому в сфері викладання думок на папір, я є новачком. Зазвичай а в тиждень я писав від двох до чотирьох дописів, якоїсь сталої регулярності не було.
Я писав від натхнення, від вражень та відчуттів, тому логічно було коли немає натхнення то немає про що писати. Це, звичайно, було не приємно, але писати я продовжував.
Черговий день наступив і, звісно, що він не може минути без публікації від Ігоря Воробуса.
І говорити ми сьогодні будемо знову про фільми, адже спільний проект Тараса Царика та мене продовжується.
На довго нас вистачить. Не знаю як там Тараса, а мене так. Нам не звикати працювати в екстремальних умовах.
Сьогодні хотів написати про надзвичайні та неочікувані ситуації, які в більшості випадків є неприємні. Мені здається, точніше я більше ніж впевнений, що немає людини, яка б не потрапляла у якісь непередбачені ситуації та з нею не траплялось чогось курйозного.
Черговий день наступив, а це означає, що настав час порадувати наших читачів новими публікаціями.
І розпочнемо ми з тривожної інформації. Справа у тому, що тепло так просто не проходить й також впливає на життєдіяльність людини.
Так і знав, що воно з часом може провокувати виникнення інфекцій.
Вже обіцяв собі, що буду старатися писати лише про позитив, але не виходить. А вина тому сміття, яке просто шокує львів’ян та гостей міста Лева від дня до дня.
Хто уважно слідкує за цією ситуацією, той знає, що вже кілька днів підряд Львів тоне у відходах.
І якщо так піде й на далі, то це грозить якоюсь епідемією. Ще цього нам бракувало…
Чому ж не вивозять сміття, у яких районах містах проблема й коли врешті-решт почнеться вивіз про це та не лише читайте далі.
Ну ось і ще один день, коли я продовжую писати. Хочу сьогодні, точніше зараз, викласти роздуми що до людей, а точніше тих, хто повністю один.
Так якось склалось, що за своє життя я зустрів не мало людей нічого, точніше вони повністю одні.
Чемпіонат світу з футзалу в Колумбії розпочався й сьогодні вночі свій прем’єрний поєдинок проводила національна збірна України.
Суперником нашої збірної був не хто-небудь, а діючі чемпіони світу – команда Бразилії.
Незважаючи на те, що ця гра розпочалася досить таки пізно за українськими мірками, а точніше в 2 годині ночі, ваш автор не міг пропустити таку гру. Все-таки, Україна не кожного дня грає з такою збірною.