Чути не означає погоджуватися. Слухати не означає втрачати себе - Блог про Львів
Блог про Львів, життя та інші приколи

Чути не означає погоджуватися. Слухати не означає втрачати себе

Почути кожного

Кожен із нас зараз відчуває цей тихий, хронічний голод. Голод бути просто почутим, без осуду, оцінок та повчань. Але чому в світі, де так багато комунікації, ми все одно часто залишаємося самотніми у своїх думках?


Для справжнього діалогу потрібні двоє, і це виключно добровільно.


Часто нас блокує страх. Страх, що якщо ми почнемо по-справжньому слухати, нам доведеться дуже сильно змінюватися. А змінюватися ніхто не хоче, бо це буває страшно. Або ж виникає побоювання, що доведеться виконувати якісь домовленості, до яких внутрішньо ми ще не готові.


Тому ми ховаємося за колишнім досвідом, захищаємо власну правоту і починаємо конкурувати. А конкуренція вбиває розуміння.


У кожної сторони своя реальність, і намагатися нав’язати її іншому є марною справою. Іншим людям часто потрібно зовсім інше, ніж нам.


Щоб повернути глузд у комунікацію, інколи достатньо кількох простих речей:

– Озвучувати роль. Важливо чітко розуміти й показувати, з якої позиції ми зараз говоримо. Наприклад, як колега, як партнер чи просто як людина, якій болить. Коли роль розмита, виникає плутанина.
– Контролювати очікування. Вчитися слухати чисто, без готових відповідей чи ілюзій у голові.
– Перепитувати. Не домальовувати за інших те, чого вони не казали.
– Говорити ротом. Просто, прямо, без натяків.
– Сповільнюватися і робити паузи.

Спочатку іде пауза і видих, а вже потім з’являється слово.

Пауза потрібна для того, щоб почути хоча б себе, а вже потім почути іншого.

Якщо ставити бажання бути правим вище за стосунки, то залишаєшся наодинці зі своєю правильністю. Якщо боятися помилитися, можна так і не наважитися на щось легке, класне й нове.

Іноді для діалогу потрібно навіть більше, ніж двоє. Потрібна більша система, контекст, спільний простір.

Комунікація це не про тиск чи маніпуляції. Це про порядок і повагу, де є місце для інакшості іншого і залишається місце для нашої власної суті. Це про межі, які не роз’єднують, а створюють міст.

Якщо постійно кричати, люди звикають не вслухатися у шепіт. Якщо не робити пауз, слова перетворюються на шум.

Давайте давати одне одному час на видих. Теплого та глибокого вам спілкування

Автор статті: bankiduki.


Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*