Починаючи з раннього середньовіччя і до початку ХХ століття у всіх Європейських країнах домінували монархічні форми правління. В українській історії саме
національна монархія була тільки до козацьких часів.
Княжа доба і «литовський» період дали нам дві монархічні династії, що уособлюються з українською політикою. Так княжий рід Рюриковичів правив у землях Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Одна з віток наших Рюриків навіть дала початок монаршій династії сучасним росіянам (правда, з ХVІІ століття у них вже були Романови).
Читати далі...
12.10.2012 р. 
Петро Конашевич народився у 1582 році в сім’ї дрібного українського шляхтича, що володів селом Кульчиці Самбірського повіту. Здобув добротну освіту в Острозькій школі. Саме там дістав від студентів прізвисько «Сагайдачний» через те, що був мітким стрільцем із лука (сагайдак – коробка, у якій носили стріли).
Читати далі...
З появою такого явища як козацтво серед значної частини українського суспільства (особливо знаті) потроху розвіювалися стереотипи про потребу коритися монархічним принципам, а особливо чужим – польським. «Ламав» феодальну свідомість українців, найперше, той політичний устрій на Запорізькій Січі, який з часом історики назвали «козацькою республікою».
У другій половині ХVІ століття, коли українці втратили державність й перебували під владою Речі Посполитої, українське козацтво набуло такої потуги, що з ним на могли вже не рахуватися ні в Польщі, ні в Кримському ханстві; знали про козаків і в Московському царстві та Європі.
Козаки в українській історії стали такою суспільною верствою, яка захоплювала дослідників своєю унікальністю організації життя, політичною і військовою діяльністю.
Про українських козаків та гетьманів знають усі. Досить цікавою є історична мотивація виникнення цієї української суспільної верстви.
Мало кому відомо, що українська історія знала двох потужних князів, що іменувалися Костянтинами Острозькими. Це були батько і син. Сьогодні мова піде про Костянтина ІІ (сина), відомого як "сірого кардинала" України початків існування Речі Посполитої (утворена в 1569 році).
Існування Великого князівства Литовського як державності українців напряму пов’язане із політичною діяльністю Великого князя Литовського, Руського і Жемантійського Вітовта Кейстутовича з династії Гедиміновичів.
Період роздробленості українських князівств завершився 1199 року, коли волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галичину і Волинь у єдине Галицько-Волинське князівство.
Князь був праправнуком Володимира Мономаха. Княжив він недовго до 1205 року (загинув у сутичці з поляками), але за цей час підкорив основні українські землі – Київщину, Переяславщину і Чернігівщину. Фактично за нього було відновлено українську (феодальну) державність.
Після розпаду Київської Русі одним із найпотужніших українських князівств періоду феодальної роздробленості стало Галицьке князівство.
Ці землі були першими, що від’єдналися від Києва. Було це у другій половині ХІ століття після смерті Ярослава Мудрого. Один з його синів Володимир віддав галицьку спадщину своєму синові Ростиславу (що був зятем угорського короля Бели І). Той Ростислав і започаткував вітку Ростиславичів династії Рюриковичів у Галицькому князівстві. Далі правив син Ростислава князь Володар, у якого був син Володимирко – батько князя Ярослава Осьмомисла (прізвисько походило від того, що він знав вісім мов). Мамою Ярослава була угорська королівна – донька короля Коломана.