Весна прийшла. Нарешті український Гідрометцентр твердить, що не буде мінусової температури (навіть уночі). Чесно кажучи, набридло ходити у зимовому одязі, дістали пуховики і хутряне взуття. Хочеться волі для організму.
Ми пережили, справді, неприємний затяжний період холодів і негоди. Природа прокидається, а з нею і покращується настрій у людей. Трохи легше буде пересуватися громадським транспортом – пасажири будуть не такими об’мними. Справді, було шість повних місяців зимового терпіння. Це трохи діставало.
Читати далі...
16.04.2013 р. 
Кожна державна влада повинна проводити політику захисту своїх громадян у всіх сферах життя: від повної реалізації політичних прав до порятунку життя і здоров’я. Кожна держава для того й існує, щоб люди відчували себе захищеними у кордонах рідної країни і за її межами.
Коли постає нештатна проблема у громадянина чи групи людей (етнічної, соціальної, політичної…) держслужби різних рівнів мали б зробити все для допомоги. Бо для чого тоді платити податки і «утримувати» державу?
Читати далі...
Убивство найвищого посадовця австрійської монархії у коронному краї Галичині не минуло без агресивної поведінки польської спільноти. 12 квітня 1908 року стало початком українських погромів у Львові. Потім ці події поширилися.
Позиція українських політиків, які повністю засудили вчинок М. Січинського, у ситуації, що склалася, не стримала хвилі антиукраїнських нападок з боку польської громадськості Галичини. Українці, здавалося б, втратили усіх політичних симпатиків у польському таборі. Польська преса з приводу вбивства намісника сповна вилила свій гнів на весь український народ.
Історія цікава штука-наука. Часто й не підозрюємо, що між сучасними народами, які зараз живуть у злагоді, без особливих претензій, могли бути серйозні протистояння. З нашими сусідами поляками прийшлося повоювати в княжу добу за Львів, у козацькі часи за незалежність… Потім нас завоювали Австрія з Росією і ми, часто, разом боролись проти окупантів.
Із в’язниці відпустили Юрія Луценка. Цього українського політика досить дивним чином посадили і таким же методом – швидко і дивно – випустили. Зрозуміло, що чоловік сидів як політичний в’язень. За нього особисто можна порадіти.
Зрештою, сама особистість Луценка викликає позитивні емоції. Він чи не єдиний публічний діяч, чиї дії в українському політикумі не переходили межі здорового глузду. Він ніколи не плазував перед шефами, завжди мав свій (досить здоровий) погляд на події в державі. Не пам’ятаю, щоб говорив дурниці про світле майбутнє чи ідеалізував українських політичних діячів, навіть тих які були і є його друзями і соратниками.
Не спиться Воробусу і він вирішив сісти за комп’ютер і поділитися своїми враженнями від перегляду поєдинку 1/4 фіналу Ліги чемпіонів у якому зустрічалися німецька Боруссія та іспанська Малага.
У першому матчі цих команд, що відбувався в Іспанії було зафіксовано нічию 0-0 і питання виходу у півфінал змагань вирішувалося саме сьогодні. І хто б міг подумати що цей поєдинок буде таким результативним.
А він таки ним став. Але, про все по-порядку.
Скільки ми, українці, уже обговорювали тему «пАкращення» нашого життя? Разів сто п’ятдесят? Мільйон? Сорок сім мільйонів разів?... Уже всі, хто міг і хотів (і навіть не хотів) поржали над нашим урядом з його дурнуватими звітами про ріст економіки, еволюцію процесів демократизації і боротьбу з корупцією.
Тиждень, що минув був політично напруженим. Емоції політиків та людей, що прийшли їх підтримати на вулиці Києва зашкалювали. Політичне хамство парламентарів переходило в особисті образи. Розлючені громадяни, не витримуючи нахабства і зверхності поведінки можновладців, уже були готові на радикальні кроки. Завершилось, правда все лише сніжкометанням по депутатах-регіоналах.
Колись у біографії автора цих рядків був період, коли він проживав у Польщі. Недовго. Неповних три місяці. Жилось комфортно, бо займався приємними для себе справами та ще й отримував досить таки немаленьку платню. Влаштовував як побут, так і громадський транспорт, ціни на продукти харчування. Нормально.
У Києві нове політичне диво. Комусь прийшло в голову, що не час вирішувати державні питання на роботі (у міністерствах, комітетах Верховної Ради, на сесійних засіданнях), тобто в кабінеті, а краще за чаркою, по буху з дєвачкамі.