14.08.2015 р. 
Нарешті ми дочекалися п’ятниці, останнього робочого тижня. Тому, треба ще трохи потерпіти і вже згодом будемо відпочивати як слід.
Воробус думати про роботу не буде, а візьме й просто порадує вас новими публікаціями.
Читати далі...
У соборі св. Юра виставили Хрест, привезений до Львова Андреєм Шептицьким
Нарешті ми дочекалися п’ятниці, останнього робочого тижня. Тому, треба ще трохи потерпіти і вже згодом будемо відпочивати як слід.
Воробус думати про роботу не буде, а візьме й просто порадує вас новими публікаціями.
Читати далі...
Робочий день триває і основною темою у розмовах людей є тема спеки на вулиці. Цього року як ніколи в Україні панує тепла і бездощова погода.
Навіть не пригадую, коли востаннє спека побивала такі рекорди. Вночі температура повітря нижче 15 градусів не опускається, а вдень вона і взагалі піднімається до +30-35 градусів вище нуля.
Майже кожній людині доводиться хоча б раз у житті кудись переїжджати. Зміни – це майже завжди добре, але переїзд з квартири на квартиру – менінгіт, якого і ворогу не побажаєш.
Я переїжджав з місця на місце у своєму житті не один раз, і недавно знов довелося. Тому я добре знаю, що це таке. Коли молодий та зелений і за плечами одна лише спортивна сумка з найнеобхіднішим – це одне. Але коли "обростаєш" різними речами, потрібними та не дуже – перевезти квартиру не так вже й легко.
Робочі будні тривають…. а з ними і з’являються нові публікації на блозі який ви, сподіваюся, любите.
Недаремно кажуть, що після Іллі (2 серпня) вже по теплі.
Так, ви мені зараз дорікнете, що тепло таки зберігається, температура повітря кожного дня 30 градусів, дощів нема і хіба це не тепло?
Думаю не треба зайвий раз говорити про те, яке значення має для життя та розвитку міста ринок «Шувар».
Кожного дня сюди їздить дуже і дуже багато людей, які або купляють продукти для власного споживання, або ж для подальшого бізнесу.
Не буде ні для кого секретом те, що є багато у місті та й поза його межами людей, які купляють продукти саме в цій торговельній точці, а потім продають їх далеко поза його межами з більшою націнкою.
Ну, а завершальною темою дня буде публікація про проблему, яка турбує всіх нас кожного дня і ми лише думаємо коли це все завершиться.
Думаю не важко здогадатися, що мова піде про війну на Сході України. Не думайте, що якщо Воробус нічого про неї не пише, то там все так чудово.
Якраз навпаки.
Так вже побудоване наше з вами життя, що таки з часом щось робити таки приходиться. До чого я веду? Щоб жити – треба гроші, а гроші треба заробляти.
Яким способом це вже хто робить – особиста справа кожного. Але, інколи як дивишся на людей просто офігіваєш. Вибачте за такий вираз, але мене реально вже дістали ці жеребки у місті.
Нема права містом прогулятися, як до тебе починають підходити особи, які просять то на чай, то на хліб, то на майонез.
І такі виявляється бувають…
Продовжуємо…
Отже, ще вчора Воробус обіцяв написати пост про те, як відбитки пальців можуть зіграти з вами злий жарт.
Забігався на роботі, потім поїхав зустрічати футболістів Фенербахче у Львові і банально не встиг про це написати.
Цю прогалину спробую виправити вже зараз.
Початок робочого тижня видався для Воробуса важким, тому не дивуйтеся, що сьогодні буду «травити» статті на філософську тему. Щось мене пробило чи що…
Думаю не треба зайвий раз казати, що роки йдуть, автор блогу вже не такий молодий як колись. Одним словом, тридцять на носі.
Ще й ледве не кожен другий мене підколює, що треба ся женити, створювати сім’ю і так далі.
Продовжуємо…
Думаю не треба зайвий раз говорити про те, що в Україні і досі триває війна і як не крути, а з цим таки треба змиритися.
Ледве не кожного дня від знайомих, колег та родичів чую розмови про те, що ту чи іншу людину мобілізували і незабаром відправлять для несення служби в зоні АТО.
Звісно, що знаходяться і такі відчайдухи, які «косять» від армії ховаючись де лише можна. Ну, але це вже їхнє право.
Кожен має на плечах голову і вирішує що йому робити: чи йти захищати країну чи ховатися від воєнкомату.