10.03.2022 р. 
Враження, ніби на мені VR-шолом і я знаходжуся у віртуальній реальності якогось дикого шутера, спостерігаю за вибухами та стріляниною з укриття. Думаєш, от зараз знімеш – і все знову буде, як раніше. Але ні... Цей жах відбувається насправді. Маріуполь...
Читати далі...
Підсумки 9 березня 2022. Два тижні війни
Враження, ніби на мені VR-шолом і я знаходжуся у віртуальній реальності якогось дикого шутера, спостерігаю за вибухами та стріляниною з укриття. Думаєш, от зараз знімеш – і все знову буде, як раніше. Але ні... Цей жах відбувається насправді. Маріуполь...
Читати далі...
12-й день війни. У Львові все спокійно. Вчора навіть повітряних тривог не було. На вулицях і в магазинах дуже багато переселенців. Виглядають втомлено, розгублено і дезорієнтовано.
Ці кілька днів були складними і для України в цілому, і для мене особисто. Тому і не писала підсумків щодня. Чоловік встиг потрапити в лікарню. Дякувати Богу, вже виписали. Проблеми зі здоров'ям я сприймаю набагато гостріше, ніж війну. Правда, порівнювати свій стан зі станом тих, хто реально знаходиться під обстрілами не буду.
Перший день весни. Замість того, щоб радіти наближенню тепла і пробудженню природи, замість того, щоб мити вікна і підфарбовувати грати, висаджувати первоцвіти, я постійно слідкую за новинами і постами волонтерів.
Останній день зими. Прокинулась, а за вікном усе біле. Дерева в снігу. За ніч добряче насипало. Хтось із сусідів вийшов з лопатою чистити хідник. Непогана фізкультура, тим більше зараз хороша фізична форма всім не завадить – готуємось до спротиву.
Пішли віддавати зібраний пінопласт на коктейлі Молотова. Є у нас ГО і соціальне підприємство.
За вікном майже весна, виспівують птахи, кущі у бруньках, а фоном – повідомлення про вибухи та стрілянину від рідних, сирени повітряної тривоги. Якийсь сюр...
Навіть у найстрашнішому кошмарі за всі мої 36 років я не бачила такого. Якби мені років 10 назад сказали, що відбуватиметься у містах, на вулицях України, я б нізащо не повірила. Рашистська наволоч розстрілює мирних жителів, дітей, яким не виповнилося ще й 2 років. А у своїх спільнотах бреше, що це все роблять наші ЗСУ, аби втримати владу. І росіяни вірять...
Годину назад пройшла «модернізацію» бустером. У святковій атмосфері Водохреща. Хтось – в крижану воду, а хтось – з Богом на щеплення.
Ходили з вечерею до свекруні. Потім пробіглися через центр міста.
Прийшли додому, переглядаємо фото і думаємо... Чи то треба радіти, що стільки у нас добросовісно вакцинованих мешканців, які так серйозно захистилися від ковіду, що вільно себе почувають у натовпі без масок?
Мій побут не є цілком zero waste. Чесно кажучи, я до цього і не прагну. Зовсім не тому, що мені байдужий стан навколишнього середовища і я така егоїстична скотиняка, а тому, що наразі для мене немає якісних та доступних по ціні замінників звичних та дуже важливих речей: дитячі підгузки, засоби жіночої гігієни, зубні щітки та пасти і так далі.
От коли будуть, тоді й подивимося.