3.02.2022 р. 
Це був дуже холодний осінній день, коли ми з пані Миросею вирішили поїхати до Заздрості. Того вечора хмари були кольору ожини, а вітер залишався на губах запахом гіркого полину. Тоді ми ще не знали, що нас чекає попереду....
Читати далі...
Куди приводять мрії…
Це був дуже холодний осінній день, коли ми з пані Миросею вирішили поїхати до Заздрості. Того вечора хмари були кольору ожини, а вітер залишався на губах запахом гіркого полину. Тоді ми ще не знали, що нас чекає попереду....
Читати далі...
Зазвичай в роботі своїх проектів, я більше спілкувалася і навчалася від його батька Тараса Лозинського. Проте, та співпраця, яка в мене була з Остапом це було щось справді справжнє і унікальне.
Дякую року, що минув....
Дорогі друзі, сьогодні десь серед львівського дощу і снігу розтануть останні миті року, що минає. Він був непростим, але дуже багатим на ласки і щедроти від кожного з Вас.
Сьогодні в тиші Новорічного вечора, я хочу подякувати всім тим, що були поруч на Синайській Горі і в Дахабських глибинах, хто будив кавою у Винниках, хто дозволив в своєму домі зберігати мою мрію, яка в тому домі і отримала крила для життя.
Мрії[/caption]
Куди приводять мрії, або історія однієї цукерочки ....
Коли ми з коліжанкою "Оселили" сонце на зиму, то я залишилася на пару хвилин в храмі. Наодинці з Сонцем, тишею і Сліпим...
Якщо вам пощастить, ви залишитеся одні.
Зовсім одні, і нікого не буде поруч, і доведеться шукати опору на землі і в собі.
Лагідна українізація, або чому Шевченко, знову заслуговує на повагу....
Це скрін з відео, де в дворику на Троєщині російськомовні діти співають гімн України перед початком свого дитячого турніру.
Останній матч, коли збірна України зустрічалася зі збірною Австрії, це було направду народне свято. Всі тримали одне одного за плечі, і співали "Червону Руту", одночасно встали і на все горло співали гімн, вітали одне одного обіймами навтіь зовсім незнайомі люди.
Ще трохи і світло зникне....
Запаморочлива темрява ковтне напів холодний зал, і тільки тонкі промені прожекторів, відділятимуть минуле від реальності. За спиною почувся голос....
Ні це був не звичайний людський голос, це був голос з іншого життя, іншого часу....
Останнім пунктом нашої подорожі, було село Заздрість, де стоїть родинна хата Патріарха Йосипа Сліпого. По різному Його величають і возвеличують у книжках, статтях, розповідях, проте одне з порівнянь мені запало в пам'ять найбільше, і здається є найбільш правильним.
"Патріарх Сліпий був тим, кого в часі історія назве невільним в'язнем радянських таборів і добровільним в'язнем Христа....".
Сліди на піску.
Щороку, у сірій тиші вечора, у цей день я, як ніколи іду до Храму не поспішаючи.
Ступаю тихо, наче там, у жалобному церковному співі, оспівують Його присутнього, а шлях до храму, наче залишив на землі Його кров.