Жив собі колись у далекій Монголії серйозний політичний діяч і завойовник Чінгісхан. Було це у другій половині ХІІ – початку ХІІІ століття. Про нього знає кожна освічена людина. Але мало кому відомо, що перед збройним походом у ті чи інші землі саме за Чінгісхана монголи вперше в історії воєн придумали таку річ, як військова розвідка.
Причому, збиралася інформація не тільки про боєздатність армій противника, але й про соціальні відносини у країні, особливо про ставлення населення до своїх володарів. І, навіть, якщо армії були слабкими, а народ лояльний до влади, Чінгісхан відмовлявся від завоювання.
Читати далі...
17.09.2012 р. 
Вчора був вихідний день і ваш автор з колегою поїхали на гриби. Сталося це спонтанно, бо зранку в неділю навіть не міг уявити що вже за декілька годин буду ходити по лісі, а ходити таки прийшлося.
Куди поїхати на гриби? Наш вибір впав на ліс, що знаходиться недалеко від населеного пункту під назвою – Зимна Вода. Поки доїхали, поки припаркували машину, поки знайшли як зайти в той ліс і вже був обід.
Читати далі...
Коли людина потрапляє у якусь неприємну ситуацію чи, взагалі, у скруту й не може дати раду самостійно, вона звертається про допомогу. Хто просить підтримки у доброго друга, кума, брата, хто – у профспілкової організації чи прокуратури.
Так і держави. Для подолання криз, боротьби із загарбником чи стихійним лихом вони заключають союзи, використовують уже існуючі міждержавні угоди, чи позичають гроші у транснаціональних фінансових структурах.
Осінь – золота пора, можливо навіть моя найулюбленіша. На вулиці і не холодно, і не тепло. Такий собі релакс. А ще якщо поїду десь за місто, скажімо в село чи в Карпати, то взагалі життя вдалося.
Нещодавно ваш автор досить таки тривалий час був у селі. Як вам сказати тривалий, був десь близько тижня. Настільки я звик до села, що навіть не хотілося їхати до Львова.
Чому? Про це читайте у сьогоднішній статті як і те, чому, на мою думку, у селі жити краще чим у місті.
За усіма екзистенційними принципами усі люди на Землі є рівними перед Богом. Ця рівність доведена Вищим розумом самою суттю народження, життя і смерті Людини.
Незалежно від того, чи ти ефіопський бомж, чи чукотський мільярдер, все одно святий Петро відправить тебе на територію казанів із гарячою смолою, і ти будеш спостерігати вже у покуті, як ще живі «боряться» за право потрапити у потойбічне суспільство рівних.
Із проголошенням незалежності, в Україні досить довго і гнило відбувався конституційний процес. Нову демократичну Конституцію депутатський корпус «вродив» у ніч на 28 червня 1996 року. А до цього у нас, як у незалежній державі, діяла конституція уже неіснуючої УРСР (з якимось там обрізаннями і доштуковуваннями).
За певної політичної коньюктури до української Конституції 1996 року вносились зміни, які трасформовували повноваження різних гілок влади. Це було у 2004 році, потім повернули назад у 2011 році. Зрештою, на український народ ці маніпуляції влади не впливали, простим громадянам було на це начхати рясним насмарком.
Якби за княжих часів була жовта преса та інтернет-таблоїди, пости про князя київського Володимира Святославовича зашкалювали б у своїх рекордах із відвідування, а власники цих інформаційних ресурсів возили б гривню мішками на возах.
Історично, традиційно склалося, що ми, українці, за віросповіданням є християнами східного обряду. У дохристиянські часи наші предки були язичниками та вірили у всяких перунів, сварогів, ярил, дажбогів, лелів, лад та іншу водяну та лісову чухню. Цей з претензіями на аналітику опус має за мету прослідкувати появу й утвердження світової моно релігії на наших землях.
Чесно вам скажу писати вже сьогодні якусь статтю не було бажання та і поки додому доїдеш часу йде дуже багато, але випадок який нині відбувся зі мною так мене розвеселив, що напевно буду його згадувати ще довго.
Отже, останнім мені багато хто із друзів, знайомих, читачів почали казати що я старію, на голові з’являються лисини, що вік вже не той і треба нарешті одружуватися. Хто не знає скільки Воробусу років, то відповідаю – рівно 25-ть або як кажуть у народі «чвертка».
Із цікавістю та гумором ми любимо поспостерігати як чубляться українські політики. Особливо захоплює писколупка у парламенті коли починають рватися костюми від Армані та літати шкари від Бруні. Але нашим хлопакам-політикам йой як далеко до усвідомлення того, що значить небезпека боротьби за владу.
Звичайно, що підлості людській немає меж: вороги можуть і прибити (по-тихому), можуть кримінал пришити (із помпою). А ні, щоб, як у старі добрі часи: взяв військо, вийшов у відкрите поле, із високо піднятою головою та мечем в руці пішов на ворога.… Хто переміг у відкритому бою, той і правий. Ото часи були.