7.09.2020 р. 
Новий робочий тиждень настав, дуже важкі вихідні були в автора блогу, але це означає, що сьогодні не буде нового посту. Ще й як буде. Треба ж описати все що вдалося побачити. Можу навіть показати листок, на якому є з десяток тем.
Тому, не гаймо часу, а поїхали...
Читати далі...
Нічне катання Винниками. Частина перша
Новий робочий тиждень настав, дуже важкі вихідні були в автора блогу, але це означає, що сьогодні не буде нового посту. Ще й як буде. Треба ж описати все що вдалося побачити. Можу навіть показати листок, на якому є з десяток тем.
Тому, не гаймо часу, а поїхали...
Читати далі...
Надивившись як плавають качки, ми попили водички й попрямували далі. Сподобалося у цьому місці те, що їхали фактично біля залізничної колії. Саме тої, якою я свого часу не один раз проїжджав, коли вертався з Ходорова. У цей населений пункт вашого автора свого часу теж носило.
Думали ми, гадали і таки надумали поїхати велосипедами у населений пункт під назвою Старе Село. А це, як не крути, а близько 55-ти кілометрів у дві сторони. Близько двох місяців Юліана, Ігор та я тренувалися і вирішили спробувати щось нове.
Нехай мене пробачить автор легендарної пісні «Мчать козаки» Живосил Лютий за те, що ось так трохи на свій лад переробив початок цієї пісні. І нехай мене пробачать ті, хто зараз співає цю пісню (зокрема, Тарас Житинський та Сергій Василюк). Але інакше охарактеризувати події Фільм "Толока" у мене навряд чи вийде – надто сильна асоціація у мене вийшла. І далеко не єдина, до речі. Але давайте про все по порядку.
Ну, що читачі блогу, переглянули другу частину фільму про те, як мій колега Юрич Михайлов із дружбаном ходили з велосипедами на вершину Пікуй?
Я так, а Ви?
Ну, що, друзі, глянули першу частину фільму про те, як Юрич Михайлов із друзями піднімався на Пікуй із велосипедами?
Воробус продовжує подорожувати на велосипеді вулицями Львова й не лише. Вже незабаром очікуйте розповідь про те, як ми з колегами їздили на Тракт-Глинянський та проїхалися нічними Винниками.
Починає ще більше гриміти й, де-не-де, блискати. Стрімко «падаємо» вниз і знову сім’я з малою дитиною. Та куди ж вони йдуть в таку негоду? Знову ж таки розмови що досвідчені, нічого не бояться тощо. Ще до початку негоди вийшли на класну полонину, де є вода й можна ставити намети.
Поки ваш автор викарабкався по набридливих каміннях наверх, колеги Володимир та Юрій вже давно мене чекали. Скажу більше, вони навіть одразу ж почали жартувати «пішли, нема чого засиджуватися».
І хоча наш похід на вершини Синяк-Малий Горган відбувся ще місяць назад і ваш автор не встиг про це написати, в голові ця поїздка ще досі.
Тому, вже зараз більш детальніше опишу наш маршрут. Щоб наші читачі розуміли, Синяк – це така гора, на якій я бував один раз, взимку й після цього собі казав, що більше ніколи мене там не буде. Але, але і ще раз але.