Признавайтеся хто з вас, шановні читачі блогу, любить подорожувати? А хто любить ходити в гори?
Напевно багато з вас би відгукнулося на пропозицію сходити на одну із вершин Карпат, помилуватися незабутніми краєвидами, поспівати у компанії мандрівників та поспати у палатці.
А що для цього треба? Перш за все туристичний рюкзак чи як його ще називають – наплічник. Туди можна скласти і спальний мішок, запасне взуття, їжу та ще багато чого. Рюкзаки на ремінь явно не підійдуть в гори, хоча Воробус і з таким примудрився ходити в похід.
Нещодавно побачив по телебаченню, що у нашому місті відкрили
пам’ятник наплічнику.
Хмм, цікаво ж, що це такий за пам’ятник і де він знаходиться. Часу ніяк не було щоб туди сходити і ось нагода таки випала.
Сьогодні вашому автору довелося побувати біля цього пам’ятника.
Що я там побачив, де саме знаходиться пам’ятник та багато іншого читайте далі.
Читати далі...
25.05.2012 р. 
Як відомо, після участі команди Воробуса у весняному Кубку Львівщини з футзалу, ми зацікавилися спортивними справами і хотіли і на далі брати участь у змаганнях під егідою асоціації любительського міні-футболу Львівщини.
Бажання то було, але одного його явно бракувало для участі у змаганнях. Розповідаю чому.
Читати далі...
Сьогодні надворі, 24 травня, четвер. Передостанній робочий день тижня.
Погода явно не літня. З самого ранку падав дощ і то такий сильний що аж збудив вашого автора. Прийшлося чекати 9 годину ранку, сидячи за комп’ютером і дивлячись фільмєц жахів. Ой би ще поспати.
Зараз вже погода стабілізувалася, можна ходити навіть у футболці, тому сподіваюся і на далі буде тепло.
Про що будемо говорити сьогодні? Відповідаю, про відпочинок. Сезон відпусток починається і скоро ми вже будемо лежати на сонечку і дихати морським повітрям.
З цим транспортом у Львові повний дурдом. Частина вулиці Личаківської і Пасічної закрита на ремонт і, відповідно, транспорт їздить як хоче і де хоче. Бувають навіть випадки, що автівки не звертають уваги не ремонтні роботи і все рівно їдуть по Пасічній.
Робітники сваряться, а водії хіба що розводять руками. Їм ліньки об’їздити через вулицю Зелену. Буває і парком їдуть.
Окрема розмова про сам ремонт.
Євро-2012 наближається. Як сказав мій хороший дружбан Марсело, цитую: «тема Євро бачу зараз дуже актуальна».
Так воно і є. Туристів на вулицях багато, ремонти продовжуються, квитки на матчі люди шукають, плюс вчора у наше місто привезли головний трофей чемпіонату – Кубок «Євро-2012», який вручать команді, що переможе.
Продовжуємо цикл інтерв’ю з українцями, які з тич чи інших причин виїхали та живуть за кордоном. Сьогодні на блозі Воробуса черговий гість – пан Олександр, який живе та працює в Росії.
Бо приходить вже кінець, йдуть дівчата під вінець, треба нам дивитися щоб не залишитися. Саме так співається у одній відомій українській пісні.
Якби ми не казали, щоб не думали, але кохання таки колись ми й знайдемо. Інша справа чи воно буде взаємним чи ні. Добре. коли воно взаємне і пара живе щасливо протягом усього життя.
Але, треба ж найти ще свою половинку. Як казали: «шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять».
Надворі спека, робити нічого не хочеться, тільки би зараз взяв пивка 1517, кохану дівчину, ліг собі на пляжі і засмагав би під чудовим сонцем. Ляпота ж.
Але, працювати треба, бо як не будеш, то і пивка не буде за що купити, хіба що підеш пляшки здавати, які зараз знайти важко. Вступ написав, переходимо до статті.
Найближчим часом Воробусу доведеться побувати на весіллі. А чому б і ні скажете ви. Автор блогу ще молодий, не одружений, йому лише гуляти та гуляти. Прийдеться таки колись і одружитися. Час минає, час минає….
Багато гостей, дівчата, чому б не дати собі жару. :D
Все це правильно, але є одна цікава річ яку я хочу зробити. Справа у тому, коли Воробус буває на весіллях, то майже завжди дарує молодій парі від себе пісеньку. Традиції ламати якось не хочеться.
Продовжуємо серії інтерв’ю про те, як українці живуть за кордоном. Сьогодні моїм гостем буде дівчина на ім’я Олена, яка зараз проживає в США.